Transcription
Вітаю, друзі. Я Віталій Портников, і наша сьогоднішня з вами розмова буде присвячена реальним перспективам мирного процесу, який мав би призвести в перспективі до завершення російсько-української війни.
І ви вже бачили, скільки термінів ультиматуму Дональда Трампа спливло за останні місяці і тижні. Зараз, мені здається, сам американський президент вже не висуває жодних термінів. Але разом із цим немає ніяких реальних доказів того, що на треку цього самого мирного процесу, так званого, щось реально відбувається.
Немає більше розмов про підготовку тристоронньої зустрічі президентів Сполучених Штатів, Росії і України. Немає більше розмов про підготовку двостороннього саміту російського і українського президентів, що обіцяв Дональд Трамп. Немає ніяких перемовин між Росією і Сполученими Штатами щодо завершення російсько-української війни. Немає ніяких російсько-українських перемовин.
Ми можемо констатувати, через вісім місяців після того, як Дональд Трамп прийшов до влади у Сполучених Штатах, справжній глухий кут у будь-яких зусиллях, пов'язаних із завершенням російсько-української війни. Але я б сказав, що в цьому якраз для мене немає нічого дивного, тому що жодних реальних перспектив завершення російсько-української війни не було ані до обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів, ані після того, як він став американським президентом.
Я неодноразово говорив, що в кишені жодного американського президента немає ніякої чарівної палички, за допомогою якої він міг би вплинути на президента Російської Федерації з точки зору швидкого закінчення війни на виснаження проти України. І як цієї чарівної палички не було в кишені Джозефа Байдена, так ніколи не було її і не буде в кишені Дональда Трампа.
І очевидно, що сам новий президент Сполучених Штатів сподівався не стільки на цю чарівну паличку, скільки на свої добрі взаємини із російським президентом, якого він збирався переконати припинити вогонь на російсько-українському фронті щедрими фінансовими пропозиціями і, звичайно ж, скасуванням санкцій проти Російської Федерації. Так, переконую вас, в уяві Дональда Трампа ніколи не було мови про припинення цієї війни. А мова йшла саме про обмін припинення вогню на скасування санкцій проти Росії, з тим, щоб під час каденції Дональда Трампа не відбувалося активних бойових дій, але щоб Путін разом із цим отримав би можливість їхнього відновлення після завершення кар'єри Дональда Трампа у політиці, щоб американський президент міг впевнено говорити навіть і на руїнах України, що під час його перебування при владі ніякої війни не було і вона навіть була закінчена. Так, як він зараз постійно повторює магічну формулу про те, що якби він був би президентом Сполучених Штатів, ніякої війни б не почалося, що, звичайно, не відповідає ніякій політичній логіці, ані здоровому глузду. Але де здоровий глузд і де Дональд Трамп?
Але питання навіть не в тому, що ми з вами обговорюємо. Питання того, що нічого не відбувається на треку російсько-українського переговорного процесу, або хоча б перемовин між Сполученими Штатами і Російською Федерацією. Це також очевидно. І знову-таки, питання: якщо б ці перемовини дійсно були б, до чого вони б могли призвести? А ні до чого. Але ж головне, що не відбувається нічого суттєвого і там, де мало б відбуватися, і там, де це відбувалося тоді, коли у Білому домі був інший господар, набагато більш реалістично оцінюючи ситуацію із російськими амбіціями і з тим, як потрібно впливати на Москву.
По-перше, за всі ці місяці перебування Дональда Трампа на посаді президента Сполучених Штатів не запроваджено жодних нових санкцій проти Російської Федерації. Дональд Трамп зробив все можливе і неможливе, щоб убезпечити Путіна від такого нового санкційного тиску. Я не кажу про те, що я не вважаю будь-які нові санкції вагомим інструментом для того, щоб Росія припинила війну. Ні, в мене немає таких ілюзій. Але в будь-якому разі, це додаткові проблеми для російської економіки. Це загальмування розвитку військово-промислового комплексу Російської Федерації, який інтенсивно розбудовується заради знищення України. Це демонстрація президенту Росії, що Захід не збирається з ним домовлятися. Навіть ситуація, якщо йому вдасться отримати нові перемоги на російсько-українському фронті і знищити більшу кількість цивільних українців, що очевидно є частиною його плану, цих нових санкцій немає. Трамп буквально користується кожною новою можливістю, щоб ці санкції не запроваджувати.
Зараз ми на тому етапі, коли Трамп обіцяв запровадити вторинні санкції проти країн, які купують російську нафту, обмежився 50-відсотковим митом проти Індії. Індія у відповідь збільшила отримання російської нафти, що для Росії якраз є дуже корисним у зв'язку з тим, що удари України по російських нафтопереробних об'єктах обмежили, хай і тимчасово, створення нафтопродуктів з російської нафти самими росіянами. І на час ремонту цих нафтопереробних потужностей Росія може постачати до Індії додаткові обсяги нафти за пониженою ціною, чим Індія і користується, замість того, щоб відмовитися від цієї нафти, на що, можливо, розраховував, а може і не розраховував Дональд Трамп.
Нагадаю, що всі інші країни, які продовжують купувати російську нафту, а серед них і Китай, економічне змагання з яким Трамп по суті вже програв, коли відмовився від своїх тарифів на китайську продукцію. І Туреччина, яка є вагомим союзником Сполучених Штатів, і Угорщина, із Словаччиною, до прем'єрів яких Дональд Трамп має щиру симпатію, з ніяким реальним тиском з боку Сполучених Штатів не стикнулося. А міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто абсолютно чітко назвав Трампа, не називаючи його при цьому прізвищем, лицеміром, у зв'язку із вимогами до Угорщини припинити закупівлю російської нафти. Хоча я щиро впевнений, що Трамп, коли говорить про закупівлю російської нафти європейцями, Угорщину якраз не має на увазі, тому що, як ви знаєте, ця людина діє з простої логіки, що ворогам закон, а друзям все можна.
Отже, зараз ми швидше бачимо, як представники американської адміністрації і сам Трамп шукають винних в тому, що не вдається натиснути на Російську Федерацію. Упродовж багатьох років Трамп намагався саме про Україну так говорити. Навіть не тільки коли він став президентом, а коли він ще не був президентом. Він постійно намагався звинуватити саме Україну в тому, що продовжується російсько-українська війна, в нерозумній поведінці. Зараз, коли американський президент побачив, що ця позиція не користується підтримкою великої частини громадськості і разом із цим в нього немає жодного бажання реально допомагати Україні, він зрозумів, що винними можна зробити європейців в тому, що він сам не запроваджує вторинні санкції.
Остання розмова європейських лідерів із Трампом у присутності Зеленського, наскільки я розумію, була напруженою саме тому, що Трамп вимагав від європейців припинити закупівлю російської нафти. При тому, що, ще раз повторю, серед усіх європейських країн європейську нафту купують тільки Угорщина і Словаччина. А от європейці купують нафтопродукти, які не російського виробництва, але індійського виробництва. І, звісно, вони зроблені з російської нафти. До речі, стало очевидним, що серед тих, хто купував в непростій, до речі, енергетичній ситуації ці нафтопродукти, була і Україна. Ну, тобто всі ці країни європейські дозволяють Індії використовувати преміальну маржу, яка утворюється з переробки російської нафти на індійський нафтопродукт. І у Трампа є ідея, що якщо європейці також перестануть купувати цей нафтопродукт, а Сполучені Штати збережуть мита для Індії, то таким чином Індія змушена буде припинити закупівлю російської нафти.
Разом із цим є абсолютно очевидним, що такі рішення стануть серйозним випробуванням для європейських економік аж до їхньої дестабілізації, в певній мірі, соціальної. І Трамп це прекрасно знає. Тому він і вимагає від європейців зробити те, чого вони зробити не можуть економічно. Європейці теж не дурні. Вони прекрасно розуміють, що вони цього зробити не можуть, але і відмовлятися від цієї ініціативи Трампа не хочуть, щоб не дати можливості американському президенту знову підтримати свого російського колегу, якому він нещодавно завзято аплодував у Анкориджі. Європейці кажуть, що вони можуть запровадити такі санкції тільки разом з американцями, тому що від того, що вони запровадять санкції проти індійських нафтопереробних підприємств, російський бюджет не зазнає відчутної якоїсь серйозної проблеми, тому що головна частина російських нафтопродуктів і нафти, вона постачається не до Індії, а насамперед до Китайської Народної Республіки. А Китайська Народна Республіка не була серед країн, які мали отримати ось ці вторинні санкції Сполучених Штатів. Чому? Тому що коли Дональд Трамп запровадив оцей свій тариф проти Китаю, я вже не пам'ятаю, скільки він там був, відсотків 40, 50, бог його знає, і очікував телефонного дзвінка від голови Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіна із пропозицією поговорити. Сі Цзіньпін його проігнорував, як і слід було очікувати, але замість цього запровадив китайський тариф на американську продукцію, а також припинив постачання до Сполучених Штатів оцих всіх рідкісноземельних металів, магнітів, які потрібні для стратегічних галузей американської економіки, у тому числі для військово-промислового комплексу. Таким чином, залежність американської економіки від Китаю була продемонстрована чітко, і Трамп на тлі падіння індексів бірж усвідомив, що йому доведеться відмовитися від тих своїх тарифів.
Я вже не кажу про те, що зараз ми знаходимося в ситуації очікування того, що судова влада Америки, це можливо у жовтні, взагалі скасує право Дональда Трампа на запровадження тарифів. Тоді доведеться десятки мільярдів доларів повертати. І взагалі на американську економіку може очікувати хаос. А Трампу доведеться звертатися за дозволом на запровадження тарифів до Конгресу Сполучених Штатів. І цей хаос може стати реальністю для Сполучених Штатів вже за кілька коротких місяців і стати цілою проблемою його трампівського президентства. Тому в ситуації, коли Трамп відкладає кожні кілька місяців запровадження тарифів проти Китаю, було б абсолютно дивним вважати, що він може запровадити проти Китаю ще один тариф там на 150%, знаючи, що йому доведеться скасувати цей тариф буквально за кілька днів під тиском економічним самого Китаю.
І найголовніше, є абсолютно очевидним те, що навіть в разі запровадження цих санкцій проти Китаю і Індії, обидві країни не відмовляться від закупівлі російської нафти. Індія – з економічних і суверенізаційних, тому що для неї зараз ця закупівля стала демонстрацією своєї незалежності перед тиском Америки. А Китай – з політичних, тому що бажає підтримувати Російську Федерацію як свого важливого партнера, який дестабілізує Захід. Мотивів. Тому, в принципі, всі ці санкції, навіть проти енергетичних спонсорів Російської Федерації, не мають ніякого реального відношення до реального закінчення війни Росії з Україною у осяжній перспективі.
Але знову-таки, європейці не хочуть виглядати крайніми, а хочуть, щоб крайніми виглядав Трамп. Тому, коли Трамп говорить європейцям: "Запроваджуйте санкції проти покупців російської нафти", вони йому відповідають: "Ми готові це розглядати разом із вами". Тому що вам тоді потрібно запровадити санкції проти Китаю. Чого Китай, звичайно, не дуже хоче, але навряд чи буде сприймати серйозно. І Трамп це розуміє, значить, не запровадить. Тому фактично, фактично мова йде не стільки про закінчення війни, скільки про, знаєте, перекидання гарячої картоплини від Макрона до Трампа, від Трампа до Стармера, від Стармера до Трампа, від Трампа до Мерца. Вони просто цією картоплиною перекидаються. При тому, що Трамп, ви ж бачите, нічого реально робити в принципі не збирається, а швидше використовує ситуацію. І це теж всі прекрасно бачать, тому що він мільйон разів погрожував Путіну, а на мільйон перший казав, що він не хоче запроваджувати санкції, щоб не заважати переговорному процесу, якого немає.
Сьогодні я бачу, як постійний представник Сполучених Штатів при Організації Об'єднаних Націй говорив про те, як про прорив якийсь в мирному процесі, що Україна готова до того, щоб заморозити конфлікт, війну по лінії розмежування українських і російських військ. Ну, мені здається абсолютно очевидним, що Україна вже досить давно усвідомлює, що війна може бути заморожена тільки по лінії зіткнення військ, тому що ані українських військ немає можливості відвоювати великі ділянки української території, захопленої ворогом, ані у російських військ поки що немає можливості відвоювати великі частини України, які заплановано відвоювати Генеральним штабом Збройних сил Російської Федерації. Валерій Герасимов може, звичайно, в своєму штабі будь-які карти демонструвати, де в склад Російської Федерації входять вже і Одещина, і Миколаївщина, і вся Херсонщина, і вся Донеччина з Луганщиною. Однак для того, щоб це зробити, Росії потрібні ще роки і мільйони жертв.
Я думаю, що проблема мільйонів жертв не лякає ані президента Російської Федерації, ані російський народ, які давно сповідують ідею, що заради прирощення території ніяких жертв, ані людських, ані економічних не жалко. Якщо була б у російського народу інша ідеологія, Росія б ніколи не стала Росією. Це природна ідеологія російського народу з моменту розширення Московського князівства. Але ж потрібні ще й сила, і не тільки бажання. Бажання жертвувати чим завгодно заради території у росіян було, є і, повірте мені, завжди буде. Це сутність російської державності і її, я б сказав, погляду на світ. Але окрім бажання, потрібні можливості. Зараз у російських збройних сил можливостей немає, тому і Путін намагається вирішити питання загарбання нових територій, а можливо і знищення нашої державності шляхом, якщо хочете, повітряного терору, який, звичайно, не припиняється і буде тільки розширюватися наступними місяцями і роками цієї жорстокої війни, бо перетворення України на руїни є однією з амбітних цілей Путіна, якою він насолоджується. І шляхом політичних оцих всіх комбінацій.
Тому коли американський дипломат говорить, що Україна готова до розмежування військ, він мав би запитати, чи готова до цього Російська Федерація. Я абсолютно впевнений, що Російська Федерація може навіть тимчасове припинення війни обговорювати тільки, якщо українські війська залишать територію Донецької, Луганської, Херсонської і Запорізької областей і конституційно Україна визнає, що це російський регіон, бо Путіну це потрібно для дестабілізації ситуації в нашій країні. Йому не стільки потрібне це визнання, скільки він сподівається, що самі українці почнуть боротьбу між собою і в цій боротьбі російські війська зможуть захопити ще чимало нового, як це, до речі, було у 2014 році. Ви ж пам'ятаєте, що анексія Криму і війна на Донбасі почалися в умовах хаотизації української державності, що сталося в результаті перемоги Майдану і втечі Віктора Януковича разом з іншими агентами Луб'янки з Києва до Москви. І це була абсолютно, ну, до Ростова, немає значення. І це була абсолютно свідома лінія російського політичного керівництва заради дестабілізації сусідньої держави, щоб зловити чимало риби в цій вже брудній водичці. І саме це вони і бажають зробити зараз. Вони хочуть чекістською дестабілізацією і стравлюванням одних українців з іншими створити чудові умови для знищення самої ненависної їм української державності і, як вони кажуть, "самого остаточного вирішення українського питання". Початок того, як Гітлер вирішив єврейське.
До речі, той самий дипломат говорить, і це очевидно те, що вкидують росіяни, що в цій самій мирній угоді можуть бути гарантовані права російськомовного населення, не етнічних росіян, пам'ятайте, які живуть на території України, а ось цього вічного російськомовного населення, тобто так званих зросійщених українців, які продовжують, незважаючи на проблеми війни, вважати російську мову своєю рідною, хочуть зберігати Україну як російськомовну цивілізацію. Ідеї їх можна побачити, які цього вимагають законодавчо і, звичайно, Російської православної церкви, як важливого цивілізаційного елементу вчорашнього і завтрашнього наступу Росії на все українське, яке буде зберігатися і обов'язково отримувати нові можливості. Якщо ви бачили, скільки людей йшло до Почаївської лаври в той час, як в самій Москві був хресний хід прихильників сатанинського патріарха Кирила, ви все можете зрозуміти. Все, що на нас чекає, якщо зупиняться бойові дії. Все. А може і не можете собі уявити масштаби цієї проблеми. Ну, побачите.
Але я знову-таки не вважаю, що Путіну це потрібно для того, щоб щось там комусь гарантувати. Зрештою, ніхто не може сьогодні змінити російську конституцію, українську конституцію, де статус російської мови згадується серед інших мов народів України, так би мовити, окремим рядком у конституції. Що ще ми мали б зробити, щоб гарантувати права цього так званого російськомовного населення, щоб це сподобалося Путіну? Знову ухвалити закон Ківалова-Колісніченка, визнати, що половина регіонів України є російськомовними в той час, як більшість населення в цих регіонів позиціонує себе як етнічних українців і вважає свою рідну мову українською. Ну, це хороше питання. І повірте мені, що не про це він думає. А він сподівається, що якщо такі пункти виникнуть, то в самій Україні обов'язково, тим більше на тлі припинення воєнних дій, з'явиться достатня кількість людей, які будуть вимагати дати їм можливість цими пунктами користуватися і говорити по-людськи нарешті. І щось виникне можливість для конфлікту. Тим більше, було б чудово, щоб цей конфлікт виник у самих Збройних силах Російської України під впливом Російської Федерації, щоб люди зі зброєю почали розстрілювати один одного за ті чи інші статті закону, як про це мріє Путін. Я вже не кажу про Російську православну церкву. Це в той час, коли сама УПЦ МП не вважає себе МП, а їм продовжує це захищати. Тобто Путін намагається використати президентство Трампа для дестабілізації ситуації в Україні з подальшою ліквідацією ненависної росіянам держави. Ось вам дуже простий глухий кут.
І разом із цим всі ці заяви, вони швидше дезорганізують українське суспільство, ніж свідчать про якийсь реальний переговорний процес. Це теж треба абсолютно чітко усвідомити. І от в результаті через бог знає скільки днів цих мільйонних трампівських ультиматумів, коли Трамп обіцяє, що європейські лідери до нього приїдуть, але це ж виявляється фантазією, вони не їдуть, коли він говорить, що він обов'язково поговорить із Путіним от найближчими днями, але ніхто з ним не говорить. Навіть прес-секретар президента Росії говорить, що в порядку денному російського президента немає такої розмови. Нічого цього не відбувається. І в принципі, в принципі, ми можемо з вами сказати просту річ, що зараз весь цей мирний процес існує виключно в американсько-президентській голові.
Які висновки з цього потрібно зробити, друзі?
Висновок перший. Потрібно усвідомити, що реальних перспектив для завершення російсько-української війни в осяжному майбутньому немає. І життя в Україні є життям у війні. Це норма нашого життя на той період, коли вона буде продовжуватися. А коли буде дата завершення війни, не знає ніхто. Путін вважає, що війна закінчиться знищенням України. Трамп вважає, що війна закінчиться, коли у Путіна закінчаться економічні можливості, він піде на якийсь компроміс, на який він йти не хоче. А українці сподіваються, що Трамп домовиться про щось з Путіним, навіть коли самі собі в цьому не зізнаються. Трамп із Путіним ні про що не домовиться. Путін буде воювати до того моменту, поки у нього будуть економічні можливості. Європейці будуть намагатися утримати Україну на плаву всупереч путінським і трампівським бажанням.
Другий момент. Чи є певні можливості обмежити кількість війни, ну, хоча б, щоб вона не була 15 років? Є. Це знищення російського військово-промислового потенціалу і нафтового. Без знищення російського потенціалу війна буде продовжуватися стільки, скільки цього бажає Путін. А Путін бажає продовжувати до знищення України. Значить, ракети, значить, дрони. І в мене завжди є питання: чому у нас багато розмов про дрони, а у росіян багато дронів? Може, це свідчить про певну ефективність військової машини? Може, ми визнаємо в речі, що не волонтери мають купувати дрони і не політики мають говорити про дрони, а дрони мають вироблятися? Тому що в іншій ситуації військово-технічний потенціал Росії залишиться неушкодженим і Росія буде воювати з нами і в 20-ті, і в 30-ті роки цього століття, аж до моменту, поки вона не вирішить, що з України нічого не залишилось, якщо її не вдасться окупувати. Знищення військово-промислового і нафтового потенціалу Росії – єдиний реальний шлях до того, щоб побачити тунель, в якому в 30-ті роки XX століття може з'явитися перша лампочка. Чим швидше ми знищимо цей потенціал, тим швидше в Кремлі подумають про припинення війни без оцих всіх умов, а навіть не в умовах. Це другий такий момент.
Третій момент. Не можна давати американському президенту і його ультраправому оточенню, яке, очевидно, за цінностями, ідеалами ближче до Путіна, ніж до європейців, звинуватити українців або європейців в тому, що це вони не бажають закінчення війни. Тобто ми маємо оцінювати весь цинізм Трампа, який сьогодні знову говорив про боротьбу з злочинністю в Америці і згадував про вбивство нашої нещасної співвітчизниці, яка тільки нещодавно приїхала до Сполучених Штатів, до своїх родичів, рятуючись від війни, щирі співчуття її родичам. Але про вбитих цивільних українців він так не згадує. Його прихильники помічають колір шкіри цього мерзотника, який вбив нашу співвітчизницю. Але чи має значення колір шкіри Путіна, якщо в нього всі руки в крові і за ці руки хапався Дональд Трамп? Це хороше питання, як на мене, але нам доведеться з ним це танго танцювати, щоб відповідальним за те, що не вдається вирішити цю війну, був тільки він. Він, він і ще раз він. Має бути не глухий кут війни, а глухий кут Трампа, в якому він має сидіти, не маючи можливості вибратися під постійними заявами американських журналістів, під постійними питаннями. Йому має бути весь час некомфортно. Він має бути на російсько-українській війні, як на голках. Він навіть під час гри в гольф має не забувати, що у нього проблеми. Тоді, якщо він навіть не запровадить санкції проти Росії, він не зможе обмежити постачання зброї Україні. А може, після виборів, якщо їх виграють демократи, нам взагалі вдасться зупинити його намагання допомагати кремлівському лідеру. Подивимось. Але до цього ще потрібно дожити і державі, і народу. В той час, як Путін, можливо, сподівається до виборів нас добити.
Четверте. Треба розуміти, що терор Російської Федерації проти України буде посилюватися з кожним днем, якщо у нас не буде ефективних відповідей на терор, якщо ми будемо жити в країні, де про те, що Трамп скоро домовиться з Путіним, думають не тільки обивателі, а й влада, яка і політики, які думають, що треба до виборів готуватися. Ну і про гроші на вибори думати. То ми просто не виживемо. Ніяких нових виборів в Україні не буде, а Зеленський стане її останнім президентом у XX сторіччі. Останнім. Не буде нового, не буде ніяких виборів. Буде тут Російська Федерація. Тому потрібно відповідати. І з цієї точки зору те, що зараз от відбувається, Рамштайн, там говорять про системи протиповітряної оборони України, про те, що нам потрібно і про те, що зараз поставлено і щораз не нам не поставлено, це якраз і є реальна єдина конструктивна розмова. Ніяких інших конструктивних розмов немає, ніякого миру немає. Не передбачається. Передбачається ескалація війни, терор, вбивства. Спробують росіяни наступати, сотні тисяч жертв з їхнього боку, але їм плювати. Їм не плювати тільки на своє бабло, на нафту і на ракеточки, які ми можемо знищити, і на літаки, які ми можемо знищити на аеродромах. Таку мову вони розуміють, коли їм говорять, що ой, стільки людей загинуло у вас, баби нових народять, або китайці проїдуть. Навіщо ми маємо пам'ятати, що є ще одна країна, яка щиро зацікавлена у продовженні цієї війни, і це Китайська Народна Республіка, вплив і сила якої з кожним вбитим росіянином і з кожним вбитим українцем зростає як на дріжджах. І мені здається, що пекінський візит президента Російської Федерації, його перемовини з Сі Цзіньпіном і з кимось ще, це показали абсолютно наочно. Зрозумійте, що якщо Росія програє, всі геополітичні амбіції Китаю полетять в смітник. А якщо Росія виграє, вона буде рівним партнером Китаю, бо буде фактично контролювати Європу через страх. Тому Китаю потрібно, щоб ця війна продовжувалася безкінечно, бо тільки ця війна створює цей біполярний світ, в якому так затишно Сі Цзіньпіну. Це теж треба розуміти.
Ну, ось це такі перші висновки. Будь ласка, підписуйтесь на цей канал. Хто дивився цей ефір і не підписався, я буду дуже вдячний кожному, хто підпишеться. Ми пам'ятаємо, що ми робимо канал мільйонник для аудиторії, яка хоче думати про те, що відбувається. Так що, будь ласка, підпишіться, будь ласка, ставте вподобайк, будь ласка, коментуйте, як ви думаєте вийти з цього глухого кута, в який кута кута, голотого кута, в якому опинилася зараз ситуація. Ну і користуйтеся інструментами підтримки цього каналу. Я буду вам вдячний. Я буду вдячний і за і зможу відповісти на питання. Вітаю.
Росія може стати гегемоном Європи завдяки газовій трубі чи спробує змусити Європу капітулювати так само, як Філіп Петен погодився на капітуляцію Франції? Ні, це абсолютно інший процес. Росія не може за допомогою армій окупувати Європу, тому що мова йде про НАТО як ядерний блок. І Росія навряд чи погодиться на війну, яка може призвести до застосування ядерної зброї із можливістю застосування, скажімо, стратегічної ядерної зброї Сполученими Штатами і Росією, якщо буде якась помилка, скажімо, політична допущена. І якщо ви бачите сучасне озброєння Європи тощо, не дозволяє взагалі думати, що російська армія там може розвернутися. Зрештою, ми воюємо три роки з Москвою не дуже новим західним обладнанням. Але я про інше кажу і не про газову трубу кажу, тому що російському газу, як ми знаємо, є альтернативи і ми це бачимо. І Європа дуже швидко відмовилася від газової залежності від Росії. Є абсолютно інший механізм. Страх. Страх перед війною. Страх. Якщо Україна впаде, цей страх посилиться. А якщо ще буде в результаті падіння України нові хвилі біженців, це ще призведе до дуже поганих соціальних процесів в самій Європі на тлі того, що ставлення до українських біженців вже зараз погіршується і буде погіршуватися, повірте мені, у геометричній прогресії наступні роки цієї страшної війни. Геометричній. Якщо хтось пам'ятає, чим вона відрізняється від арифметичної, так буде геометрична. А ще якщо в результаті падіння України дадуться нові мільйони біженців, та геометрично ця прогресія збільшиться і ми вже перейдемо в математику Лобачевського з незрозумілими наслідками. Але якщо серйозно, тоді якщо мене бісять ці українські мігранти, я б всіх знищив би, вигнав би, а невідомо куди. Якщо я боюся Росію, то я голосую за ультраправого політика, який говорить: "Ти мене обери, ідіотку, я вижену всіх цих українців чи сирійців, всіх вижену і домовлюся з Путіним". І через 5 років після російської перемоги будемо мати в Європі коричневий континент. 30-ті роки XX століття в Німеччині і Італії будуть здаватися казкою у порівнянні з тим, що ми отримаємо. Розвалиться весь цей проект Європейської солідарності. Європа буде переповнена маленькими Гітлерами, Муссоліні і Трампами. Буде жах, жах, жах, жах. І не треба буде ні перед ким капітулювати, тому що Європа буде об'єднана Росією спільними цінностями і антиамериканізмом. Навіть якщо сама Америка буде ультраправою, її будуть ненавидіти за те, що вона Америка. Буде неймовірна захоплююча картина. А потім ці держави, якщо зруйнується Європейський Союз, почнуть ще воювати одна з одною, як це було в XX сторіччі. Оце буде красиво, оце буде неймовірне видовище. Отут ми з вами зможемо говорити щодня, якщо буде інтернет, якщо будемо живі. Так от, для того, щоб всій цій жахливій картині запобігти, потрібно, щоб Україна виграла війну і залишилась на політичній карті світу. Це ж просто навіть дитині зрозуміло, тому що інакше така перспектива, що тьфу на всіх європейців разом узятих. І одного євро не дам за їхню безпеку і двох.
Чи вірите ви, що Швеція може бути втягнута в якийсь військовий конфлікт, враховуючи те, що там не було війни 300 років? Ну, по-перше, те, що там не було війни 300 років, це говорять люди, які не читали історію. Швеція воювала з Росією, яка, як відомо, і після Карла XII, досить багато разів. От. Але якщо серйозно, звичайно, якщо Швеція погодилася стати членом НАТО, то і буде якийсь конфлікт між Росією і НАТО, то Швеція буде частиною війни дуже важливою, тому що вона володіє островом Готланд, як ви знаєте, який є найважливішим форпостом у Балтійському морі. Тому так, Швеція буде втягнута у війну, якщо НАТО буде втягнуто у війну. А якщо НАТО не буде втягнуто у війну, то і члени альянсу не будуть воювати. Це все дуже просто, мені здається. Проста форма. От.
Чи є план у Трампа припинення вогню? Ніякого плану у Трампа ніколи не було. Немає і ніколи не буде. Трамп хотів простої речі, як я вже казав, він хотів запропонувати Путіну припинення вогню в обмін на те, що він перестане допомагати Україні і примусить Зеленського до припинення вогню по лінії зіткнення військ, як він сподівався. І що це Путіну потрібно. Але після того, як Путін його шість разів послав, шість от п'ять-шість, а потім сьомий. А ще буде восьма розмова. Восьмий пошли. Це вісім буде. А зараз сім, сім. Сім, збан. Священна цифра, розумієте? Сім разів він його послав. На сьомий раз так послав, сказав: "Я зустрінуся з Зеленським, Дональд". Просто Трамп був щасливий. Ну, якщо серйозно, немає ніякого плану і не може бути. Трамп просто не знає, що йому робити. Я думаю, що і на Близькому Сході теж нічого не знає, що йому робити. Він взагалі не знає, що їм робити.
Як адміністрація Трампа буде реагувати на тактичний ядерний удар по Україні? Я думаю, що ніяк вона не буде реагувати, але я думаю, що тактичного ядерного удару не буде. Умови для тактичного ядерного удару склалися у 2022 році під час несподіваного для росіян наступу українських військ, коли склалося, як вважало російське військове командування, небезпека захоплення українськими військами всієї окупованої території Херсонщини. І таким чином переходив в Крим, який Путін продовжував тоді вважати важливим плацдармом, яким Крим насправді не є, тому що весь Чорноморський флот Російської Федерації ховається в Новоросійську. Що там того Криму? Але він тоді так не думав. І тоді виникла реальна історія. Реальна, реальна. Я не думаю, що вони ухвалювали рішення про застосування ядерної зброї, але вони принаймні показово це обговорювали. Зараз, коли Росія наступає, коли час повітряного терору проти України, немає ніякого сенсу в цій ситуації використовувати ядерну зброю, щоб не створити додаткові проблеми в діалозі з Трампом і, до речі, Сі Цзіньпіном, який явно не хоче використання Росією ядерної зброї, першою не хоче. Так що про ядерну зброю зараз можете забути, але про те, що зараз війна так змінилася, що можна і без ядерної зброї перетворювати все навкруги в руїни, як ви бачите, це теж абсолютна реальність. Реальність. Іншої реальності не буде. Так що не думайте не про ядерну зброю, а про те, як убезпечитися від цієї нової війни.
У вас не виникає думки, що останні півроку ми всі обговорюємо ніщо? Якщо б ми мовчали і не витрачали свого часу на це, нічого не б змінилось. Якщо б ми мовчали і не витрачали свого часу на це, вже давно були б скасовані половина санкцій проти Російської Федерації, Трамп визнав би Крим російським. Тож те, що ми про весь час про це обговорюємо і говоримо, що ми розуміємо, що він думає, не дозволяє йому втілювати в життя свої справжні плани. Те, що ми весь час нагадуємо, що нам потрібна зброя, примушує наших союзників збільшувати її постачання і думати, де її взяти. Не можна мовчати, навіть коли тебе дурять. Навпаки, треба кричати. Гаманець, де мій гаманець, коли в тебе з кишені його намагаються забрати, навіть якщо не забирають. Навіть за бажання треба кричати. Тримай крадія. Кричати – це робота така.
Нещодавно ви запитали одного ведучого ефіру, чи є країни, що мають добрі стосунки з Китайською Народною Республікою, погані з Росією. Я знаю таку країну, вона називається Україна. Ви згодні? Ні. Я не згоден. Китайська Народна Республіка не має ніяких добрих стосунків з Україною. Плювати вона хотіти на цю Україну. Може, у нас є окремі люди, які думають, що вони можуть про щось домовитися з Китаєм і що в них може бути бізнес якийсь з Китаєм. Може, і зараз є. Вони ідіоти, але у Китаю немає хороших стосунків з Україною. І України немає хороших стосунків з Китаєм, якщо наш президент кілька разів звинувачував Китай в тому, що він допомагає Росії у війні. Так що ні, я не погоджуюсь, тому що добрі стосунки мають бути обопільними. Для Китаю Україна – це точно не хороший друг, вибачте. А це територія, яка має рано чи пізно визнати, що її має вести себе як нормальні країни з точки зору Китаю, як Білорусь якась.
Чи Китай справді зацікавлений в перемозі Росії, чи лише в тому, щоб вона не програла, залишаючи слабкою і залежною? Я про це вже говорив. Китай зацікавлений в тому, щоб Росія не те, щоб не виграла, і щоб вона не програла, він зацікавлений в тому, щоб Росія воювала, воювала, не завершувала війну, щоб війна тут не завершувалася, тому що це додає до можливостей Китаю нові бали. Китай не зацікавлений в тому, щоб Росія програла, поза сумнівом. І Китай не зацікавлений в тому, щоб Росія тріумфально виграла. Він хоче, щоб Росія воювала, послаблюючи Захід стільки, скільки можна. І він буде її підтримувати, якщо Росія буде хотіти продовжувати воювати, але не настільки, щоб Росія могла закінчити війну тріумфом. Правильно? Тому війна Росії, України з точки зору Китаю може продовжуватися ще 10 років. Це буде... Китайці будуть у захваті.
Чи подіють економічно санкції на Індію, якщо Трамп запровадить санкції проти отсорсингових індійських IT-працівників? Ні, не подіють. Треба розуміти ідеологію країн, які пережили довгий колоніальний період. Є чітка ідеологія поваги до них і того, що вони мають пережити навіть економічні проблеми і труднощі, якщо на них тисне той, кого хто був частиною колоніального світу, та ще й вимагаючи у них розриву стосунків з тими, хто підтримував їх у антиколоніальній боротьбі. Тим більше, коли мова йде про Нарендру Моді та його партію, які всю свою ідеологію, можна сказати, сконцентрували на цьому індуїстському національному вимірі, чого не було вперше там чотири десятиліття існування незалежної Індії, коли при владі в цій країні був Індійський національний конгрес, який намагався позиціонувати себе, може, як дружню до Москви і Вашингтона одночасно, але загальнонаціональна партія, яка може широко дивитися на світ. Нарендра Моді та його партія не дивляться широко на світ, розумієте? Не дивляться. Вони дивляться на світ, як на світ, який хоче їх принизити. Це почалося за Талабіхарі Раджпаї. І ця ідеологія по суті торжествує в Індії. Саме тому вони відкривають індуїстські храми на місці мечетей. І саме тому Нарендра Моді не слухає телефонних дзвінків Дональда Трампа. Нарендра Моді краще втратити десятки, сотні мільярдів доларів, але не показати індусам, що він слабак, який підкоряється ось цим от людям з білого мільярду. Умовно, розумієте? Ніякі санкції на Індію не вплинуть. Зрозумійте, політично вона не може собі дозволити погодитись. Якщо б Штати вели з Моді перемовини, про щось говорили, про якісь компенсації, якісь спільні дії, можливо, це подіяло, але так як вони поводяться як слон на...
чужій кухні, то вони тільки збільшаться. Росі індійсько-російське порозуміння.
Чи здатний Захід накласти санкції на Китай? Бо наслідки для західної економіки будуть дуже важкими. Я вважаю, що не здатний. Я вважаю, що відмовитися від китайських товарів - це реальний вихід із ситуації, але його не існує в реальності. Тому що, знову таки, якщо ви відмовляєтесь від цього, того ви знищуєте власні економіки, їх є взаємозалежність. Збільшуються ціни, зникають дешеві товари, до влади приходять ультраправі, а може і ультраліві в такій ситуації популісти, які домовляються з КТ. Не здатні.
Чи вважаєте ви купівлю китайських товарів зараз таким самим моветоном, як і купівлю російських до великої війни? Проблема не в тому, я що я вважаю моветон. Проблема в тому, як ви обійдетесь, що ви будете купувати, якщо ви перестанете купувати те, як китайське в умовах сучасної економіки. Чи ви думаєте, що а турецьких товарів ви що не зважаєте мовитоним купувати? Туреччина має прекрасні стосунки з Москвою. Туреччина створила спеціальні умови для російських олігархів і родичів Путіна. Це можна, а китайське не можна. Яка різниця? Не треба переносити на товари ідеологію. Економіка - це є економіка. Якщо ви хочете вижити, ви думаєте, як діяти не з точки зору пози, а з точки зору реальності. Якщо ви хочете вставати у позу, ви маєте сказати, що ви будете купувати.
Чи можна обійтися, скажімо, українським? Тому що, як ви розумієте, товари європейського виробництва, по-перше, річна така вже і відома тепер. По-друге, вона ж не по кишені українців з нашою інфляцією, яка буде її економічним до яка буде тільки збільшуватися і економічним добробутом, який буде тільки зменшуватися з роками війни. Ну от реально, я ж хочу, щоб ми реально поговорили. Я вам скажу, не купуйте китайське. Я ж маємо сказати, що купувати.
В кому з країн Європи ви бачите найбільш потенційного лідера на цьому просторі після відходу Америки? Я не тоже розумію, про яких лідерів йде мова. Про особистості я взагалі не мислю категоріями особистості. І проблеми не в країнах Європи, а в готовності європейців єднатися в цій небезпеці. Ми прекрасно розуміємо, що Німеччина, як була, так і залишається економічно локомотивом Європи. Без Німеччини Європи як такої немає. Це теж абсолютно зрозуміла річ. Наскільки Німеччина може стати лідером в цій ситуації? Но вона намагається. Федеральний канцлер робить більше рішуче заяв, ніж його попередник. Міністр оборони розповідає про постачання зброї. Це все важливо, але в будь-якому разі завжди треба мати відповідний економічний потенціал. А так виходить, що Німеччина є економічним донором Європи разом там з Францією, яка набагато менше таких можливостей, які ве постійна політична криза. Так, правда. Сьогодні знову з'явився ще один прем'єр-міністр Франції, третій за рік, здається, от іще кількома країнами, а здебільшого всі країни є споживачами ось цього німецького донорства Євросоюзу. І тут ще потрібно забезпечувати війну.
Ну, звичайно, у Сполучених Штатів більше фінансових можливостей, і зброї найголовніше більше. Тому я не вважаю, що має бути відход Америки. Я думаю, що ми всі маємо думати, як повернути Америку, як залишитися з Америкою. На сьогоднішній день немає іншого виходу. Тому так потрібно довести Трампу і трампістам, що вони самі загонять себе на цвинтер, якщо будуть проводити таку необережну політику. Але це непроста задача, друзі, непроста. Але ми будемо про це ще неодноразово говорити.
Дякую, що були зі мною в цьому ефірі. Дуже дякую. Будь ласка, підпишіться на цей канал. Той, хто не підписався, дуже буде вам вдячний. Вдячний. Ну і, звичайно, ставте вподобайки, коментуйте, про що ми говоримо чи ні про що. Про що чи не про що. Користуйтесь інструментами підтримки цього каналу. Підтримайте Збройні сили України. Беріть участь у перевірених зборах. Це дуже важливо, пам'ятаючи про те, що хто гарант нашого суверенітету в наступні роки війни. І ще раз хочу висловити щире співчуття родичам тих, хто загинув сьогодні на Донеччині в результаті ракетного удара, від якого, до речі, ці мерзотники от ще й відхрещуються. Перемоги і миру. Хай щастить.