Transcription
Милістю Божою, ми сьогодні починаємо Великий піст.
На протязі декількох тижнів ми з вами молилися Богу, дивними словами церковного співу покаяння. От двері до дверей різнодавить душа християнина. Радується, коли ми вступаємо в святу чотиридесятницю. Святі отці дуже часто Великий піст називають духовною весною. Тому що, як весна відроджує все те, що спало на протязі зими, так і Великий піст для нашої душі має розбудити наше бажання, нашу силу волі побачити своє серце. Якщо там щось не так, а так обов'язково не так, почати роботу над собою. Преподобний Ісаак Сірін каже, що без покаяння спастися неможливо. Тільки шлях покаяння веде людину до вічного спасіння, Царства Божого. Саме тому кожен із нас має відповідально віднестися до цього Великого періоду, так щоб він не пройшов марно, а щоби ми потрудилися для свого спасіння.
А найголовніше, що від нас потребується, тобто плодом постного періоду має бути жива душа, яка жадає Бога. Але, бачачи свою недосконалість, вона кається. Покаяння, відчуття – це і є стимул християнського життя. Без покаяння немає життя. Людина духовно-фізична істота, і тому, на жаль, рік, який ввійшов в нашу природу, він поразив і душу, і тіло. І тому свята Церква, встановлюючи подвиг посту, веде нас у цьому напрямку. Бо ми розуміємо, що як не можна розділити душу від тіла, поки людина жива, так не можна розділити подвиг тілесний і духовний. Але все ж таки ми маємо акцентувати свою увагу на особливостях як тілесного посту, так і душевного.
Кожен з нас знає устав церковний і знає, що на весь період Великого посту не можна вживати в їжу все, що пов'язано з тваринами. Тобто забороняється їсти м'ясну їжу, молочну їжу і навіть рибу. Тільки два рази за Великий піст дозволяється кушати рибу: це свято Благовіщення Пресвятої Богородиці і та неділя, тобто свято входу Господа, Христа Спасителя, в Єрусалим. А всі останні дні ми маємо їсти тільки те, що прописано церковним уставом. Чому така велика увага саме до їжі? Тому що їжа дуже багатозначає в поведінці людини. Інколи говорять філософи: людина є те, що їсть. На жаль, коли людина їсть без обмеження, багато їсть, то навіть душа тяготіє до плоті, навіть душа стає плотяною. І тоді не душа керує тілом, а тіло керує душою. І саме тому, щоби відновити цю ієрархію, яка закладена в людині, Церква й установила обмеження. Але це не означає, що можна їсти все, крім м'яса, молока, риби. А все, що пов'язано з рослинною їжею, можна їсти скільки хочеш. Ні, святі отці кажуть, що взагалі завжди людина має вставати зі столу відчуваючи легкий голод. Коли людина переїдає, починається будораження плоті. Тоді вже не до молитви і не до думок про Бога, тому що важка душа не здатна тоді молитися.
Крім того, ми маємо обмежувати себе від усього того, що може якось запалити нашу плоть, наше тіло. Тому святі отці говорять, що ми маємо обмежувати, зберігати себе, воздержуватися від того, що пов'язано з нашим зором, нашим слухом і з нашим язиком. Обмежувати себе через зір означає знати, що тобі дозволено. На жаль, ми живемо в такому світі, технологічному, що майже дуже велика частина нашого життя проходить уже чи за столом комп'ютера, чи дивлячись в ящик телебачення. І ми не розуміємо, що саме через це людина вже керується кимось, вона не здатна сама усвідомлювати те, що відбувається. І крім того, на жаль, в таких великих можливостях, які тепер є через телебачення, через інтернет-простір, там дуже багато, багато різної інформації, багато різних картинок. І навіть людина, коли не хоче в чомусь замаратися, технологія так побудована, що воно проявляється: людина хоче чи не хоче, але підсвідомість це захоплює. Людина вроді все нормально, а якийсь мій починає вчиняти якісь поступки, які вона навіть цього не хотіла. Тому в великий період посту нашого треба обмежитися навіть в цьому напрямку, щоби тільки якщо це по роботі чи пов'язано з якимось нашим таким необхідністю, дивитися телеекрани, а цей час присвятити зовсім іншому. А часу в житті дуже мало для того, щоб почитати Святе Письмо, святоотецьку духовну літературу, Псалтир. Це те, що наповнює Дух і усмиряє наші гріховні помисли, наші гріховні відчуття.
Ми маємо себе обмежувати і через слух. Навіть слухати якусь пісню… Це також: в древності завжди закривалися театри, не проводилися ніякі концерти, тому що яка би не була, здається, пісня, без якихось слів, яких не можна промовляти, але душевність запалюється тільки духовним співом Церкви Божої. Це ті пісноспіви, які збирають людину воєдино, не роблять людину лаксивою чи враженою якимись думками, якоююсь розсіяністю. І тому теж ми маємо зберігати свій слух і в цьому напрямку. І дуже-дуже багато такого, що ми починаємо потім переживати, переварювати в собі, як говорять. І за те, що щось почули не те, почули що нас не стосується… Якщо це нас не стосується, це не треба слухати. Якщо хтось десь проводить якісь сплітки, нам треба від цього просто відійти, тому що це не допоможе в нашому спасінні. Треба зберігати себе, і обмежуючи себе в розмові… І ще святий апостол Яків сказав: хто може обуздати свій язик, той може обуздати всі страсті. Нам треба не тільки не говорити слова нецензурні, хоча, на жаль, ми бачимо, що у наш такий сучасний вік ніхто б не подумав, що навіть з телеекранів будуть звучати нецензурні слова, які насправді ранять душу людську. Треба обмежувати себе: не говорити те, що опять же нас не стосується, не приносити якісь догадки, неправильну інформацію. Якщо ви її не знаєте, і вона не стосується ні вас, ні когось іншого, і би говорити, то це не треба зовсім про це говорити, передавати. Це треба поменше взагалі. Великий піст: благочестиві люди ставили перед собою правило: поменше говорити. Тому що слово людське – це енергія людська. Чим менше ми говоримо, тим більше збирається енергії. І опять же мудрі люди говорять, що людина є власником слова тільки того, якого вона ще не сказала. Якщо вона сказала якесь слово, вона вже не є власником цього слова. Це слово вже розбирають на частинки, на молекули. Інколи від нашого слова простого, вроді навіть ми про це не подумали, а стільки багато біди може початися. І тому от тілесний піст, він пов'язаний саме з цим зберіганням себе, щоб не возбуждати в собі ті тілесні страсті, які можуть ісказити наше життя.
А духовний піст – основне прагнення для того, щоби побороти в собі основну страсть – гординю. Через яку всі горя на цій землі. Саме через гординю впав денниця, саме через гординю бути Богами впали і наші прабатьки. І великі біди нашого земного життя, якщо не говоримо про Вічність, пов'язані саме з гординею, з її наслідками, з честолюбством, з егоїзмом. І тому завдання – котлювати свої думки, свої побажання, внутрішні потреби, покоряти свою волю, яка вже розслаблена, для того, щоб влити в нашу душу смирення. А смирення буває тільки при одному випадку: якщо людина стремиться до Бога і відчуває несумісність свого життя зі святим Богом. Тому людина відчуває свою гріховність, свою слабкість. Взагалі, коли ми говоримо про смирення, є дуже багато визначень, що таке смирення. Але, на жаль, питання не в визначенні, а питання в тому, як це досягнути. Одна свята людина сказала, що смирення – це тоді, коли людина навколо себе не бачить більше нікого із грішників, крім самого себе. Ось люди, які біля нас, для смиренної людини це не грішники, а грішний я. От завдання наше на протязі покаянного періоду – дійти до такого стану, щоби хоча би почати відчувати свою гріховність по-настоящому. Не так просто зовнішнє на ісповідь, а відчувати трепет душі від того, що я егоїст, я горда людина, але я хочу бути з Богом, я прошу у Бога молитви. І тому шлях душевного посту – це пов'язане з молитвою. Молитва має бути в нас за цей період і днем і ноччю. Щоб ми не робили, в розумі, в наших думках має бути молитва: коротка молитва: «Господи, помилуй», «Пресвята Богородице, спаси нас», чи якась інша коротка молитва, яка буде запобігати тому, щоб в думках буде ритися, крутитися зовсім інша інформація, яка нам не потрібна і яка розрушає нашу душу. А ми маємо просити у Господа покаянної молитви, коли душа тремтить від того, що вона не може ніяк справитися з гріхом. І тоді від душі і лунає ця проста молитва: «Господи, помилуй, без Тебе, Господи, я не можу подолати твоє гріховне життя».
Є ще третій елемент душевного посту, про який нам говорять святі отці: не можна жити в покаянні, не будучи милосердним. Кожна людина має стремитися до любові до Бога і до любові до людини. Але це висота, до якої можна прийти тільки тоді, коли ми відчуваємо бажання зробити щось добре іншій людині. Опять же святі отці говорять, що коли людина робить добро комусь іншому, таким чином ми робимо Бога своїм боржником. Тому що зовсім не давно, в неділю Страшного Суду, нам Господь так і сказав: все, що будете робити іншим, це робите Мені. І тому душа людська смягщається, коли ми хоч щось мале, невелике, але робимо добре комусь іншому. І в Великий піст треба навіть собі зробити якесь правило, щоб він мав прийти по різних можливостях: ні одного, наприклад, тижня, щоб я не зробив щось не замітне для інших, добре, справу іншій людині, яка цього потребує. В когось є можливість більше, може це поставити тобі правило таке, що не має пройти ні одного дня, щоб я не зробив, не зробила чогось доброго іншій людині. Причому так зробити, щоб про це ніхто не знав. І тоді душа по-настоящому, вона відчує нашу роботу про неї, вона відродиться. Тоді дійсно Великий піст стане весною для нашої душі, і ми зможемо достойно зустріти світле Христове Воскресіння. І зможемо в покаянному пориві, але з торжеством внутрішнього свого життя, духовного життя, бути Христовими. Коли все буде во Хресті: і в розумі, і в душі, і в волі, і в нашому житті, в наших справах, які і будуть прославляти Отця нашого Небесного. І всі будуть свідчити, що Бог християнства – це Бог любові, а християни – це діти свого Небесного Отця, який живе в Царстві Небесному, який хоче, щоби всі ми з вами там жили, не знали смерті во віки віків. Амінь.