Transcription
Вітаю вас! Отже, в нас сьогодні третя зустріч, і ми продовжуємо тему психофізіологія і тема сьогоднішньої зустрічі сенсорні процеси, будемо говорити про психофізіологію сенсорних процесів, сприймання специфіку дзеркальних нейронів, торкнемося трошки пам'яті, хоча можна було би цілу лекцію цьому присвятити, але за браком лекційних годин лише торкнемося пам'яті. Причому я спробую не просто проговорити психофізіологію пам'яті, а й показати цікаві нові дослідження в області пам'яті. І навіть вийдемо на, скажемо так, детектор поліграф, або детектор брехні, як його називають. Тобто покажу, як працює, не деталізуючи, по самому технології.
Тому що їх дуже багато варіантів поліграфів. Але при ямунаймі, якщо ми говоримо про сприймання, то звичайно ми повинні торкнутися цієї навіть соціально- популярної теми. Як завжди я буду в кожного лекції показувати літературу нашої кафедри, кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії. І ключовим моментом буду звичайно показувати нашу літературу по цій темі, по цьому напрямку. Додатково літературу, яку я рекомендую до сьогоднішньої нашої лекції, і відповідно до практичних занять, зараз виведена вам на екран.
Ну це також література, яку ми рекомендуємо, в тому числі є прекрасні чудові імонографії, підручники по нейронаукам і конкретно по психофізіології. Я їх там внизу показую. Ще частина літератури, яку якщо вам попадеться в руки, ну в основному вони бувають хто їздить на конгреси завжди є виступ та продаж книг рекомендую взяти, тому що література достатньо. І цікава, і об'ємна, і перспективна для будь-якої роботи вас як медичних працівників. Ну я вже сказав, ми також долучаємося до написання навчальної літератури як для студентів, так і для лікарів.
Тому ще раз черговий раз показую нашу книгу по нейропсихологію, яку ми сумісно написали з Гуменюк і Вербенка. І думаємо зараз перевидувати. Принаймні, така книга в нас також є. І я завжди показую подібний слайд на кожній презентації, вважаючи що зацікавлення теми виникає навіть від не глибоко наукового пізнання світу, а від просто зацікавлення, де емоційна складова, де захоплення, де сюжет інколи відіграють ключову роль, щоб потім заглибитися в складні нейро науки. Тому, як завжди, опопсовано, цікаво.
І для початку попадається вам література з області вивчення мозку нервової системи, в тому числі творчого мозку, особливості дитячого мозку, еволюція мозку, онтогенез мозку, специфіка нейронних мереж зараз надактуально читайте, повірте, якщо ви захопитеся цією слово опопсованість, я вкладаю популярність, скоріше ніж попса як широкомасове низькопробна література. В даному випадку якраз цікава література, яку я рекомендую, особливо Діка Сфаба, звичайно. І інших авторів, які я зараз вивів. От Страук, як мені мені сподобалася ця книга, Сваб. Всім рекомендую перечитати, захопитися розумінням функціональності нашого мозку.
Ну і давайте переходимо на тему, яку я сьогодні висвітлив. В назві це сенсорні процеси. Починаємо власне з них. І тоді я повинен озвучити загальні властивості сенсорних процесів. Основна функція сенсорних процесів, тобто сигналів від органів чуття, полягає у передаванні головному мозку інформації, яка потрібна людині для правильної орієнтації.
Тобто ідея виживання, ідея якісного життя, ідея безпечного життя побудована в принципі на тому, що ми маємо сенсорний апарат, який надшвидко аналізує в різній степені швидкості. Тому що зоровий аналізатор це один, слуховий інший. Але тим не менше аналізує зовнішню передає Перепрошую, аналізує лише головний мозок, передає інформацію зовнішнього освіту, зовнішнього середовища, і тоді відбувається оцінка стану самим організмом. Сенсорні сигнали виникають при подразні рецепторів, специфічних для них, для цього, виду подразника. І передаються в мозок через нейронні сенсорні системи.
Ми будемо говорити про три складові, коли будемо торкатися конкретних сенсорних апаратів. Загальна послідовність сенсорного процесу наступна: виявити джерело сигналу ви почули звук ззаді розбитого скла, ви виявили, ви повернули голову, ви виявили звідки іде цей сигнал. Їхнє розпізнавання, розуміння, що скріплять гальма автомобіля і це небезпечно, їхня передача, перетворення, кодування, розпізнавання або текодування ознак сенсорного образу і його упізнання, після чого слідує дія. Так. Рецептор.
Мабуть варто почати з рецептора. Це абсолютно логічно. І тоді починаємо. Рецептор це спеціалізована клітина, що здатна сприйняти в зовнішньому чи в середині організма, внутрішньому середовищі певний подразник і перетворити його енергію з хімічної чи фізичної форми у форму нервового збудження. Зліва, внизу, ви зараз бачите, ось вони типи рецепторів: зору, слуху, нюху, смаку, дотику.
Ми зараз пройдемося взагалі по цих аналізаторах. Рецептори мають свою класифікацію на п'ять видів. Перше в залежності відчуття. Далі ви самі почитаєте про те що це зорові слухові нюхові, смакові термо-, інтерорецептори, пропріорецептори положення тіла і так далі. В залежності від того де вони знаходяться, локалізації зовнішні або екстерорецептори і внутрішні ентерорецептори.
У залежності від характеру контакту з зовнішнім середовищем: Дисантні, тобто отримують інформацію на відстані від джерела подразнення це зоровий, слуховий і нюховий. І контактні отримують інформацію про зіткнення з подразником: смакові, тактильні. В залежності четвертий, класифікація це в залежності від природи подразника. Фоторецептори зір, механорецептори, слухові вестибулярні тактильні рецептори шкіри, рецептори опорно-рухового, барорецептори серцево-судинної, хеморецептори, смак, нюх, судинні і тканинні рецептори, терморецептори, шкіри внутрішніх органів і окремо больові рецептори. І остання група за механізмом збудження діляться на первинно чутливі і вторинно чутливі.
До первинно чутливих належать голі нервові закінчення. Тільки воно взяте в лапках, тому ви розумієте що нерв не є просто оголеним, маючи найменше бар'єрів до самого подразника. Тобто голі нервові закінчення дендритів псевдоуніпулярних нейроцитів спиномаговізевих андрії. До вторинно ненчутливих належать ті, які мають між закінченням нентритів чутливих нейроцитів спеціальні епітеліальні клітини. Знову ж таки торкаючись сенсорної системи, типи і їх локалізації ви бачите цю табличку.
Для прикладу сенсорна система зору, тип рецепторів це фоторецептори і локалізація сітківка ока. Слуху механорецептори завиток внутрішнього вуха. Рівноваги механорецептори півколові канали мішечки органів рівноваги і так далі. Руху механорецептори м'язи сухожилля температури термо шкіра, ротова сова порожнина, внутрішні органи. Тобто кожна система має свою локалізацію.
Сенсорні системи. Ну для унаочння справа показана цей малюнок. Сенсорні системи це анатомічно організована у структурах мозку система ядерних утворень і зв'язків, яка виконує функцію віднайдення і кодування інформації певної модальності. П'ять основних сенсорних систем людини: слухова, смакова, дотикова, нюхова, зорова. Ну давайте окремо пройдемося по них і деякі сенсорні системи я проілюструю в відео, а коли доберемося до дзеркальних нейронів, цього відео буде трошки більше.
Отже сенсорна система тактильна або дотику це система, яка забезпечує відчуття дотику, вібрації і стиснення. І знову ж таки ви бачите три відділи тактильної сенсорної системи. Це периферійний он він зліва, потім іде провідниковий функція якого добратися до, а уже безпосередньо до аналізатора, і центральний головний мозок. Отже, периферійн це дотикові рецептори шкіри, потім сигнал не спускається в спинний мозок, і передній мозок йде провідниками чутливі волокна спинних нервів, і потрапляє, нарешті, в головний мозок це центральний відділ тактильної сенсорної системи. Конкретно це ядра таламуса, і зона шкірної чутливості.
Зверніть увагу на ліву половину цього малюнку, так званий соматосенсорний гумоускус, тобто розгорнута людина. Тобто якій конкретно області відповідають якій чутливості. Зрозуміло, що звести лише до оцього гомонукулоса, лише до дуже точкової локалізації, Мабуть, не вірно. Олександр Романович створює великий нейрофізіолог, правий про функціональний синдром. Про це поговоримо чуть інше.
Але таке унаочнення якраз зона шкільної чутливості розгорнута у вигляді людини, певних її частин тіла, які відповідають певній вона все-таки основам відповідає. Починали ми слово дотик. Отже дотикові рецептори. Дотикові рецептори на поверхні шкіри близько 500 тисяч рецепторів, тобто приблизно 25 на кожний квадратний сантиметр. Найчутливіша шкіра долонь поверхні губ, язика носа, найменш чутлива спини, під дощ живота.
Навіть в якихось інструкціях по самозахисту демонструють інструктора, що коли на вас нападає нападник для того щоби викласти в нього шоковий біль. Потрібно не розмахувати руками і як в кіно не бити в живіт, чи ще щось, яке являється менш чутливе. Наприклад, вдарити в корінь носа взагалі по носу чи по очах. Зараз не про інструкцію як до самозахисту, я просто показую зони які є найбільш чутливими. Звичайно в процесі еволюції людська рука набула специфічних особливостей, в тому числі дотикових.
Тонка моторика і тонкі відчуття дуже властиві саме для людини. Так само як еволюція нюхової пам'яті у собак, яка не просто памяті, а нюху як сенсорно. Доберемося ще до нюху і тим більше нюхової пам'яті. Тому ви бачите, але зверніть увагу число рецепторів на долоні. Як вони починають з більшого до зменшення?
Найбільш чутливі і найбільше шкірних рецепторів у нас знаходиться на кінчиках пальців. От ці пучки, якими ми можемо відрізнити дуже тонкі і дрібні деталі. Згадайте, як бере людина гумку, чи навіть волосок теребить у руці, наскільки вона чутлива. Тепер проходячись по видах дотикових рецепторів, малюнок справа вверху це відчуття дотику, отже, торкання, відчуття тиску, причому сильного тиску, і відчуття вібрації. Звертайте увагу на ці види рецепторів, не лише дотикові, а й інші які я зараз покажу.
Тому що в кінці я вас задам дуже просту банальну загадку на рецепторну на види рецепторів у людини. Види дотикових рецепторів: тільця фатера падіні це сильне тиснення. Диски Меркель сприймають просто дотик. Тільця, Руфінні реагують на рухи, і тільця Мейснера сприймають тиск. Є різниця між Меркель і Мейснера тиск і сильний.
Ой, перепрошую, а печені і Мейснера просто тиск і сильний тиск. Знову ж таки на цьому малюнку вони унаочнені, тому зробіть паузу і подивіться де знаходяться тільця фатера печені, де знаходяться тільця Мейснера, де меркеля і де Руфіні. Ось вони там такі закінчення дуже специфічні для того чи іншого виду рецепторів. Температурна сенсорна система. Тобто зрозуміло, що ми реагуємо якимись рецепторами на відчуття тепла і холоду.
Ну знову ж таки ми говоримо про три відділи температурної і сенсорної системи точно так само як було і чуття дотик. Це периферичний терморецептор зі шкіри зліва намальована і там символ гарячої холодної води. Потім іде сигнал повинне до браце доаналізатора. Отже, йде провідниковий, чутливі волокна спинного мозкових нервів, і нарешті попадає знову ж таки таламус і зона шкірної чутливості це центральний відділ температурної сенсорної системи. Яка специфіка температурних терморецепторів шкіри?
280 у шкірі нараховує 280 тисяч терморецепторів, причому значно їх більше на порядок в 10 разів більший на холод. Ну от написано 30 тисяч на тепло, 250 тисяч реагують на холод. Тобто на один квадратний сантиметр шкіри до 23 холодових і три теплових рецептори. Справа показані конкретно терморецептори шкіри. Це колби Краузен, які сприймають холод і цільця Руфіні, які сприймають тепло.
Чуть вище на малюнку ви бачите де вони і як розміщені. Малюнок, звичайно, схематичний, а не анатомічний. Тим не менше унаочненні. А тепер зверніть увагу на ліву нижню частину цього слайду. Розподіл терморецепторів по тілу людини.
Найбільше їх знаходяться в верхній частині тіла. Це найбільше голова, потім іде тулуб, руки 13, долоні 5, верхня частина ніг 15 і нижня частина ніг а нижня частина ніг 18. Тобто долоні і нижня частина ніг, скажемо так, найменш чутлива по терморецепторах. Тому я думаю, що тепер вам зрозуміло, що коли ви приїжджаєте десь у європейські міста і ви бачите людей які біжать на роботу вранці, а ще холодно нуль градусів чи плюс один чи мінус один. І ви бачите, що вони просто в піджечках костюмчиках, навіть не в пальто, але обов'язково замотуємо шию.
Чому? Це тому що йде просто обман мозку про те, що тобі комфортно і тобі тепло, тебе не кидає озноб, тобі не дисфорить і так далі. Просто обмотуючи чутливу зону голови, тому що тут волосений покрив нас закриває. А якщо ми закриємо шию, у нас створюється ілюзія, що навколо тепло. І вираз мені все фіолетово дуже близький до цього унаочнення фіолетового це значить нехолодно, а нечутливо.
От ви бачите, де зона чутливості. Можна перекласти мені чи тобі все фіолетово, як тобі все до ніг, чи тобі все до долоні. Так, ну це був жарт, але розподіл термоорезаторів по тілу ви бачите. До речі, спина якраз відноситься, хоча ви бачите там тулуб 38%, але якраз спина у нас менш чутлива до холодових рецепторів. Знову ж таки, продовжуючи інформацію про температурну чутливість, потрібно вказати що центральний механізм, тому що периферії я вже сказав, це ядра таламуса, ретикулярна формація, гіпоталамус і соматосенсорна кора.
На цьому малюнку це якраз унаочнення. Ви бачите таламус і зона шкільної чутливості. Больова сенсорна система це система, яка сигналізує про внутрішній і зовнішні фактори небезпеки для тіла, ушкодження, руйнування, деструкцію і так далі. Знову ж таки три частини: периферичний або носице рецептори, провідниковий і чутливий волокна мозкових, нервів і центральний той же толамоз зона шкірної чутливості. Ноцецептори це вільні нервові закінчення.
Тобто ті закінчення, які найшвидше відреагують, які не мають якоїсь амортизації і відтермінованої передачі. Ну звичайно, це суто еволюційний механізм. Тому що говорити про сигнали про руйнацію власного тіла це просто вижити. Елементарно вижити. Власне тому нооцицептори це надзбудливі дуже швидкозбудливі рецептори.
Шкіра внутрішніх органів пам'ятаєте як пацієнти у яких є стенокардія і виникають проблеми і шиє міокарда хапається за ліву половину серця, або задихаються. Або якщо ми опікаємося від шкіри які наші реакції. Ну і спинномозгові волокна, які передають до головного мозку. На одному квадратному сантиметрі шкіри до 100 больових рецепторів. Найвища больова чутливість рогівка ока і пульпа зуба.
Той хто був у стоматології ще доісторичній, може згадати, що таке реакції зуба, коли до нього до пульпи добирається якийсь медичний інструмент. Або що таке запалення пульпи і яка це сильна біль. Ну нагадую, рогівка ока точно така ж по чутливості. В обробці больової інформації беруть участь центральна ядра таламуза, ретикулярна формація, гіпоталамус, який заставить запам'ятати біль, лімбічна система соматосенсорна кора. Я сказав, що гіпоталамус заставить запам'ятати біль, але це дуже цікавий феномен, коли ми говоримо, чи має пам'ять, чи має біль свою пам'ять.
І так і ні. І так це еволюційний механізм виживання. Коли один раз обпеклися, ми робимо якісь застережливі дії. Але погодьтесь зі мною, що якби жінка запам'ятовувала якісь больові процеси в процесі народження, в процесі родів, то навряд чи людство далі б розвивалось. Отже, до певної міри біль має дуже цікаву властивість, що ми поєднуємо з пам'яттю, що він все-таки вимикається.
Гаряче раз повторюю біль це все-таки адаптивна функція. Види болю: вісцеральний, відбитий, фантомний, соматичний. Відбитий біль локалізується у віддалених органах. На лівій половині ви бачите ці віддалені органи. Фонтомний біль, можливо, велика загадка роботи головного мозку.
Чому він утримує в собі крайні неприємні відчуття про власну деструкцію? Бо фантомний біль це біль стосовно, як правило, кінцівки чи органу, якого фізично немає, але пацієнт відчуває його дуже деталізовано. Аж буквально при ампутації кінцівки він може відчувати біль не просто в кінцівці, а може відчувати біль дуже конкретному пальцем. Тоді ми говоримо про галюцинаторний біль. І чому мозок моделює ці стражданням до сьогоднішнього дня, відповіді немає.
Абсолютно можливо, що ми говоримо про специфіку, яку відкрив в свій час Джакома Ріца Латі Вікторія Галезе, там ще дає на все Фагасі, до сьогоднішнього дня нейрофізіологи дивуються, чому Джакомо Ріцалаті, Паромський університет, Італія, за свої роботи 90-х років не отримав Нобелівську премію. Тому що відкриття на правду геніальне. І на сьогоднішній день оце поняття міра, ні вірус, і дзеркальні нейрони, їхнє розуміння в процесі навчання людини, вивчення недзеркальних нейронів по певних зонах головного мозку, їхній розуміння не просто в навчанні, в навчанні однозначно, а і в тому числі в формуванні соматичної реакції, і в тому числі формування хвороби до сьогоднішнього дня продовжується. І ця область знаходить широкого вивчення. Хоча основні роботи були закладено на приматах, і закладені на початку 1990-х років.
Дзеркальні нейрони, я вже сказав, що я чуть торкнуся теми дзеркальних нейронів, це дуже цікава область. Дзеркальні нейрони це нейрони, які в принципі розкидані по всьому головному мозку. Хоча більшість з них все-таки говорять про дослідженнях, і в основному, до речі, приматів, було досліджено, що більшість з них відповідають за реалізацію рухових функцій і знаходяться у тім'яній долі великого мозку. Але розслідувачі дослідження показали, що не лише рухові, а й в тому числі емпатичні, в тому числі ті, які відповідають за емоції, це також робота дзеркальних нейронів. І дзеркальних нейронів, то за роботами навіть класика вивчення дзеркальних нейронів у салаті більше знаходиться у мозку жінки, ніж у чоловіка.
Можливо, тому у них така швидко емоційна реакція на будь-що. Можливо. Ну там ще є специфіка поперечних зв'язків головного мозку. Я показую вам оцей слайд Бі і дзеркальні нейрони ось на цьому прикладі. Зверніть увагу, зараз відео піде, дуже цікаве відео.
Показано, як можна викликати біль, не наносячи якоїсь деструктивних дій. Не поранивши, не вдаривши по руці. Щоб вам було одразу зрозуміло, я ж не буду повторюватися до цього відео. На цьому відео людина здорова людина, перед якою знаходиться екран. Ось він.
Де її рука здорової людини знаходиться права рука, ліва рука за екраном. Тобто людина не бачить своєї руки. Ну я це переповідаю, щоб ви зразу швидко зрозуміли, що відбувається. Вона не бачить своєї лівої руки. Ось вона.
Рука більше того накрита. Ось це те, що ви бачите, це муляж руки. Просто цей муляж руки, фантом руки, пластмаска, муляж руки лежить з сторони яку людина бачить. Жива не змінена її права рука муляж її руки і здорова її ліва рука за екраном, яку вона не бачить. Вона бачить тільки свою руку і муляш своєї руки.
А тепер дивимось, що відбувається. Як завжди в кінці говорю не повторюйте ці експерименти, або повторюйте їх дуже коректно. Ви бачили класичні варіанти роботи дзеркальних нейронів, тут дуже було важливо, що в мозку створювалося фантомне відчуття, тому щоб спочатку на початках подразнювалося те, що людина бачить і те, що людина відчуває. Подразнювалося те, що вона бачить вона бачить фантомну руку, муляж руки, і паралельно одночасно реально подразнювалася її ліва рука. Тим самим в мозгах формувалася домінанта у правій половині, тому що подразнювалася ліва рука.
Домінанта, що ця рука є реальна. І потім нанесення, вона повинна була бачити, нанесення удару чи уколу по фантому, створював реальний сильний біль. Причому біль, який відповідав подразнику. Якщо це був гаючиний ключ, то був удар плоским предметом важким, якщо це була голка то це був укол. І людина реально відчувала всі ці больові відчуття.
Ось вам приклад роботи дзеркальних нейронів. Але не потрібно думати, що, так як я показав у попередніх слайдах, що дзеркальні нейрони настільки, можливо, примітивно працюють. Зараз я вам покажу щось інше. Дзеркальні нейрони обов'язково підкладають супер складне поняття, яке називається емпатичне відреагування. Як на мене, цей слайд, він такий можливо Перепрошую, це відео можливо не настільки яскраве, як було попереднє відео, але по глибині розуміння, як працює наш мозок, воно значно складніше.
В чому тут специфіка? Ви бачите маленьку людину, яка називається дитина, але дитина практично дуже малесенька. Зрозуміло, що життя, яке ще не розмовляє, яке не розуміє слів, мозок ще не розвинувся, не розвинувся префронтальна кора і так далі. Але зверніть увагу, зараз на відео дитина дивиться, мама співає пісню своїй дитині. І що відбувається з реакцією цієї дитини, повторюся, Це той вік, коли слів усвідомленням про що тобі розповідають, як тобі, про що тобі розповідають, яка ця історія ще немає, але вже є емпатичні відчуття, що це, наприклад, щось радісне чи навпаки це дуже сумне.
Ну йому ж не холодно, він ситий, все окей. Що за реакція? Дуже специфічна робота знову ж таки дзеркальних нейронів на інтонації. Тому ті хто мають вдома друзів у вигляді собак, навіть кішки, ну більше собаки звичайно добре знають, що собака не реагує на зміст слів, вона більше реагує на інтонацію. Тому можна говорити навіть гидоти свої собаці ласкою ніжним голосом, і вона буде валяти хвостом в знак Дружелюбі.
Говорити хороші речі, але різким голосом і так далі буде відповідно протилежна зовсім реакція. Це знову ж таки симпатичне відреагування, з специфічними різними уже не тільки зона про яку я згадував Тімена чи якась інша зона роботи моторних, дзеркальних нейронів. Погодь, що тут навіть моторики немає дзеркальних нейронів, мама його не плаче. Але сама інтонація передбачає, що це далеко невесела історія в цій пісні. Що це щось таке протяжне, і все одно ми починаємо реагувати.
Це робота дзеркальних нейронів. Навчання рефлексія також відбувається через дзеркальні нейрони. Дуже гарна фотографія, просто на ній можна будувати цілу лекцію на тему Вихована безпорадність. Це вівці, які виходять на пасовищище пастися. Виходять через ворота.
Ви бачите там їх найбільше скупчення і навіть видно ці ворота. Феномент цього знімку зроблено точно над ними, над цією величезною кількістю овець. Його особливість і геніальність цього знімку, що, зверніть увагу направо і наліво, паркана забору російською мовою немає. Він був колись, залишилися в воротах. І вівці ідуть лише скупчуютьсь, штовхаючись, мекаючи, ідуть лише через ці ворота.
Хоча можуть зараз і справа, і зліва легко повернути і виходити і тому подібне. Вихована безпорадність, Рефлекорне навчання руху тільки за однією заданою траєкторією тільки по одній дорозі, тільки в одних умовах. Це і робота дзеркальних народів те, що роблять інші, роблю і я. Так, це колективне об'єднання, це в цьому і еволюція соціалізації, одна із еволюції соціалізації мозку, але про це ми поговоримо в наступних наших зустрічах. А ось вам перекид дзеркальних нейронів, я вже більше не буду на цій темі зависати, перекид дзеркальних нейронів формування хвороби.
Наприклад, імітаційна поведінка як причина мігрень. Подивіться на цей гіфік, який крутиться з цією маленькою симпатичною дівчинкою. Що вона робить? Вона робить приблизно те, що робить її мама коли болить у мами голова. Це наш характерний жест, який я вам зараз демонструю.
Це потирання візків, розтирання лоба, стиснення голови. Ось класичний жест людини в якої болить голова. В силу того що ручка ще маленька, у дівчинки ще не симетрична, до обличчя відбувається лише ріст. Вона уже починає імітувати головний біль. Те, що вона бачить у своєї мами.
Зрозуміло, що не йде мова про її головний біль. Скоріше вона імітує, але це дослідження показало, що там де йде постійна імітація, через деякий час функціональний синдром може перейти з синдромокомплекс, навіть нозологія, який буде називається мігрей. Тому дзеркальні нейрони мають велике значення не просто до навчання, а навіть формування патології. Зараз, я вже сказав, що я не буду дуже зависати на дзеркальних нейронів, але мені шкода, що якби я вам не показав оцю цікаву роботу з 16-го року, тому що на основі механізму роботи дзеркальних нейронів побудована робота з пацієнтами з фантомними болями. Ролік не дуже великий, тому все-таки я рекомендую вам його подивитися.
Текст англійською простий, тому ви легко можете прочитати. Отже, як відбувається тренінг? Зверніть увагу, що у пацієнта немає лівої руки, і на лівій руці, на культі лівої руки закріплені електроди, які моделюють його руку лише на екрані. Права рука є. Отже, бачачи свою ліву руку, якої немає на екрані, пацієнт починає виконувати якісь дії.
Тобто основна ідея лікування фантомного болю, тобто кінцівки якої немає, в тому щоб обманути мозок в тому, що кінцівка є. І припинити. Припинити посилання сигналів, болю, тобто деструкції. В чому це проявляється? В тому що пацієнт виконує якісь рухи двома руками: і правою, і лівою, або лише лівою, коли він керує автомобілі.
На екрані звичайно. Ну і відповідно ви бачите результати і по відновленню по редокції болю, і по відновленню інших функцій, в тому числі сну і так далі, Ну що входить в цю модифікацію. А зараз я вам покажу як ми працюємо з фантомними болями. Це конкретна людина, це пацієнт, який знаходиться у нас на реабілітації. У нього немає лівої ноги.
Перед вами робота психотерапія так званої дзеркальною камерою, яку ми створили спеціально під цього пацієнта. Більше того, ми модифікували цей вид психотерапії в тому що не просто пацієнт Суть якої: два дзеркала, пацієнт сидить ліва культя його накрита. Він не бачить своєї кульки. Він в камері бачить реальну живу свою праву ногу і її відображення. І коли він бачить її відображення, створюється ілюзія для мозку про те, що моделюється в голові що є дві ноги.
І відповідно, коли ми починаємо не просто бачити ногу, а виконувати якісь функції цією ногою, в даному випадку ми попросили його ногою закочувати шарік робити певні маніпуляції. Ось вони на цій ніші поролоновій цією кулькою вона така з шипами, тобто її добре відчуваєш, для нас важливо щоб було подразнення ноги, і щоб він оцю кульку закочував ось сюди, бачачи що це робить його ліва нога, якої звичайно нема. Ще раз нагадаю, що звернення пацієнта до нас і реабілітація проводилась у зв'язку з фантомним обладнанням. Причому ми просимо його дивитися на свою а-ля-лівунок. Чудово, перед агента, зробить його таке автолотичне.
В принципі, як ГАЕС то це вже можна. Там ще й грушки висять дитячі, бачите? Зверху. Ми їх також навішуєм і він родить разом. Ось ви бачите, враження, що він двома мали в ній.
Ми знімали його з достатньо великих і сильних обезболюючих, тому що на превеликий жаль встигли присадити, проводячи цю психотерапію. Це також із варіантів. Добре, рухаємося далі по наших сенсорних системах. Рухова пропріоорецептивна сенсорна система, система яка забезпечує обробку інформації від м'язів положення частини тіла або тіла стосовно одна одного. Ну і на малюнку ви бачите що саме зображено.
Які пропріорецептивні відчуття? Відчуття руху, відчуття положення, відчуття сили і відчуття скорочення. Віцеральна сенсорна система, система яка забезпечує обробку інформації від наших внутрішніх органів внутрішнього середовища. Знову ж таки віцеральний аналізатор має тих же класичних три відділи: центральний стовбур головного мозку, власне те чим закінчується, ііпоталамус лімбічна система сомато-сенсорного кора великого мозку провідник, а всі сигнали йдуть від механорецепторів, хеморецепторів, термо і в полімеретичних рецепторів, які сприймають об'єм це периферійна. На цьому малюнку показано, знову ж таки, ті види рецепторів, про яких я далі буду трохи зупинятися.
Чутливість сенсорних систем. Чутливість сенсорних систем обмежується верхнім і нижнім порогом. Нижній поріг визначає абсолютну чутливість. Чим вище нижній поріг, тим нижча чутливість. Верхній поріг зумовлюється максимальною силою подразника, що ще здатний викликати у певній групі рецептів адекватну реакцію.
Нижче значення інтенсивності вважаються під порогами, а вищі над порогами. Під порогові впливи тим не менше здатні впливати на людину, хоча безпосередньо нею не усвідомлюється і на фізіологічному і на психічному рівні, в психоневрологічному рівні. Величиною нижньої поверхні порівності може змінюватися в залежності від різних умов віку, характеру діяльності, функціонального стану рецепторів, сили тривалості подразник. Поріг розрізнення характеризують мінімальну відмінність між двома подразниками, що викликає ледь помітно відмінність відчуттів. Цей поріг, відповідно до закону, веб-ера завжди вищий за подразник, що діяв раніше на певну частку.
Зверніть увагу на різницю, я спеціально вставив дві гирки, вага в руці в 100 г. Для відчуття найменшої зміни ваги потрібно додати або відняти мінімум 3 г. Проте якщо ми тримаємо в руці уже кілограмову гірку, то зміна відчується не на трьох грамах, а відчується вже лише при зміні плюс-мінус 30 і більше грам. Які є нейронні моделі сприйняття? Це симультанне або сукцесивне сприйняття.
За браком часу мабуть я не буду перечитувати, ви самі подивилися. І перебекоходимо до нашого ока, бо я хочу охоплення ще деякий матеріал. На будові ока мабуть я не буду зупинятися, а тепер переходимо до того, що наше сприймання і одночасне кодування, а потім декодування тієї інформації, яка дійшла до нас із різних органів чуття, може бути достатньо обманглиним. В Natcheral була опублікована цікава робота, яка показала, що створення образу бачено залежить від зв'язків синапсів з нейронами, які не задіяні в оцінці об'єкта. Зверніть увагу, не задіяні.
Тобто примітивне розуміння, що сигнал хімічний електричний дійшов і збудив, створив якусь діаграму головного мозку не зовсім відповідає реальності. Образ бачено це задіяні того, що не включається, як не дивно. Одночасно задіяні того, що ще й не включається. І, в принципі, можна сказати, що будь-коли наш мозок готовий дофантазувати, навколо основи бачено. Іншими словами мозок дофантазовує те, що він бачить, створюючи свій індивідуальний образ.
Це дійсно дуже цікаво, і я думаю, що цю тему ви можете розвинути, якщо заглибитися в розуміння фантазування мозку навколо бажаного. Що ж відбувається? Відбувається те що наш мозок живе не лише реальними відчуттями, він обов'язково співставляє з тією матрицею яка має у вигляді досвіду, тобто з минулим досвідом. З цього він моделює гіпотезу і звіряє її з сьогоденням, отримуючи сиганил від сенсорних органів чуття. Це називається симуляцією мозку, тобто спроба будувати припущення про світ.
В переважній більшості випадків все чого торкаємося, прибуває пробуємо на смак, бачимо, чуємо все це симуляція світу, а не безпосередня реакція на нього. Отже, маємо дві уже складові не просто сенсорні відчуття того що ми почули, побачили понюхали, а зі співставленням того що в нас було і з моделюванням того як ми уявили те на сьогоднішній день. А ну давайте пройдемося за експериментом Фельдмана, Лізи Фельдман. І запитання достатньо просте. Що ви бачите на екрані?
Приклад симуляції, який описаний Лізею Фельдман, що зображено на фото. Коли ви починаєте вдивлятися в оці рисочки п'ят на фон, достатньо важко сказати, Що ж тут таке? Але в нашій ситуації ми починаємо включати різні структури головного мозку, і звичайно будемо включати і гіпокам і мигдалину, для того щоб оцінити перекинути в зони уже раніше бачених образів, витягнути з пам'яті раніше подібні якісь зображення. Тобто зараз МОЗ, коли я дав вам це завдання, він починає різко сканувати всі зони, які відповідають у нас за довготривалу пам'ять, і витягувати звідти подібні образи. І тому, коли ми знову зосереджуємось на цьому малюнку, що ж це може бути, що це за п'ятно?
О, гляньте, це ж бджола. Дуже цікава річ. А тепер, реально, коли я уже показав і коли ви згадали що це може бути, ось не може бути, а що це реальна фотографія бджоли, але в такому вихолочному варіанті, повертаючись назад дуже цікавий момент не бачити бджолу уже неможливо. Тобто коли ми побачили бджолу, співставили з якимись, згадали що таке бджола, як вона виглядає, чи оса ця комаха, то вернувшись назад в символічне зображення, ми все одно не можемо вже від нього відхилитися. Я звертаю вашу увагу, що часто саме думки уяви фантазії як втілення самопрограмування є причиною і тригером хвороб, які будуть називатися психосоматичні розлади.
Тим більше що сенсорно світ міняється в тому плані, що нові вимоги до апарату сприйняття людини. Знаменитий канадський теоретик в області масмедіа масової комунікації Маршал Мал Клюєн ще в 60-х роках, у своїх наукових роботах, говорив про те що світ міняється на візуальний канал сприйняття інформації. І сучасна масова комунікація стає переважно візуальною. Тобто канал передачі зумовлює саме повідомлення. Тому його гасло про те що медіа міняється і це вже є новий варіант меседжа, і він буде по-новому формувати реакцію відповідь кодування, декодування і прийняття рішення на основі цього.
Слова Клюєна дійсно стали гаслом сучасної цивілізації, в який саме візуальний канал, тобто включення саме цього сенсорного апарату, вважається основним. Власне весь світ зараз перейшов в основному не на логічну систему сприйняття інформації, а бічна візуальну. Всі дивляться телевізорю, всі втуплюють екрани в гаджети, комунікації, письмові, пістолярний жанр масово вмер, читання все зменшується, зате споглядання стає все більшим і більше. Це власне і зумовлює саме повідомлення. Мабуть потрібно розуміти, що за цим будуть стояти і відповідно дії нашого мозку, формування, формування в тому числі довготривалої пам'яті і так далі.
Ну щоб розбавити нашу зустріч якоюсь цікавою інформацією, я приводжу цікаві факти. Наприклад, якщо ми говоримо про зір і сприйняття аналізатор, колір очей це зелені. Цікаво що лише кожна 50-та людина є володарем зелених очей. Всі блакитноокі люди походять від однієї людини, в організмі якої понад п'ять тисяч років тому з'явився мутований ген. Голубі очі.
За статистикою у кожного сотої людини різні за кольором людини. Цікавий факт, що людське око здатне розрізняти більше 10 мільйонів кольорів і відтінків. Ну далі ви дочитали. Психофізіологія слухового і вестибулярних систем. Людина здатна чути тільки ті звуки навколишнього світу, що знаходяться в діапазоні від 16 до 20 тисяч Гц.
Система слуху є можливо однією з найважливіших органів чуття людини і еволюційно зрозуміло, що вона направлена на виживання. Тому знову ж таки небезпека, оцінка різких звуків, розбитого скла, вибуху для нас стає суперважливим суто для виживання. Слух людини максимально чутливі при частоті звуку від 1000 до 4000 Гц. Звукова хвиля є розрідженням і згущенням повітря, що чергується і поширюється у цій стороні, від жирова його виникнення. Ну в принципі, що таке акустичні сигнали, і які частини, входить в слуховий вестибулярну систему, то покажемо на правій стороні малюнку.
Ви можете роздивитися. Слухова сенсорна система знову ж таки показує з чого вона складається. Види передачі звуку розрізняють два види передачі звукових коливань: повітряну і кістково провідну систему. Знову ж таки, я тут мабуть нічого нового не скажу. Вестибулярна ось вестибулярний орган, і ми говоримо про вестибулярне чуття.
Вестибулярна система бере участь в просторовій орієнтації людини, допомагає орієнтуватися в просторі при активному і пасивному русі. Так зване просторове орієнтування здійснюється спільно з зоровою системою та мязево забезпечує ще й збереження рівноваги тіла. Рух достатньо автоматизований. Зрозуміло, що ми говоримо про якісь комплексні оціночні дії. Сенсорна система смаку.
Дуже цікава річ не просто в самій сенсорній системі, а скоріше в центральному механізмі системи смаку. Чому цікаво? Тому що в свій час ми займалися активно вивченням фактор, які впливають на бднф. Це фактор такий шматок білка, який вільно плаває крові і відповідає за нейропоес в головному мозку, створенням нових нейронів. І якраз створення нових нейронів, причому навіть глибоко людини похилого віку, відбуваються до до до до до глибоко похилого віку.
Але відбувається в двох зонах: це гіпоталамус і ще одна зона, але йде мова про те, що нюхові цибулини найшвидше будуть заповнюватися до себе дендрити тих нейронів, які створилися. Тобто нейрон може створитися достатньо далеко, він нікуди не вміщається на один-два власного тіла. А один третину може потягнути. І в першу чергу до нюховик це було. Тому нас цікавило чому?
Еволюційно людина, яка починає навіть втрачати пам'ять, все одно орієнтований механізм виживання, орієнтований на відновлення її нюху і просторової пам'яті. І покам. Добре, вертаємося до сенсорних систем ой, перепрошую туди смаку. Смакова сама сенсорна система Ну знову ж таки на цьому малюнку показано і слизова оболонка язика, а будова смакової цибулини язика, розташування смакових рецептів. Які ми знаємо смакові рецептури, і де вони розміщені?
Ми знаємо їх один, два, три, чотири, але я доповнюю, що останнім часом багато пишуть про умамі. От вона стоїть у нас першою. Чому там томати? Тому що йде мова про насичену білкову їжу. Але умамі специфічно японці почали першою описувати, умамі це Хоча слово перекладається з японської як приємний смак, але скоріше це посилений смак.
Умамі робить будь-який смак більш глибоким, яскравим, вираженим, сильнішим і так далі. Тому глутамат натрію харчову добавка використовують в харчовій промисловості для того щоб смакувало, щоб знову куплялося і так далі. Отже, маємо солоне, кислий, солодке, гірке і звичайно умамі. Кожна смакова цибулина складається із смакових і підтримуючих клітин. На верхівці смакової цибулини знаходиться смаковий отвір, пора яка відкривається на поверхні слизової оболонки.
Смакові цибулини складаються з опорних і рецептурних смакових клітин. Смак емоцій також цікава тема, тому що зрозуміло що не можна відірвати один вид рецепторів від іншого виду рецепторів. Тобто у нас завжди включається комплексно. І в кінці я попробував вам задати якусь просту загадку, а ви мені по можливості чи напишете, чи усно відповісте все-таки на тему рецепторів. Формуючи емоції, організм змінює власну реакцію на їжу: гостріше реагує на голод, обожнює вишукану їжу, так зване гурмансло, або ж відмовляється від необхідної їжі, коли ми говоримо про таке захворювання як анорексія.
На основі роботи механізму смаку можна пояснити чітку психоемоційну взаємодію між стравами, яку науковці кличуть пікацицизм або змочення смаку. Ну я так швидко мелькнув Гляньте на ліву половину, там ви зможете розбиратися у цих відсотках. Так, назва рецепторів ознака смак іде. Назва рецептора розташування, смакові хеморецептори і нюхові. Знову ж таки ви бачите що де як знаходиться.
Трохи пізніше, маючи цю презентацію в записі, ви зможете зупинитися і спокійно переглянути всі їхні співставлення. Переходимо в нашу трошки часу на психофізіологію пам'яті. Я вже сказав, що я сьогодні ще й торкнуся трохи пам'яті. Які види пам'яті? Модально специфічні види, образна пам'ять, емоційна пам'ять, словесна логічна пам'ять.
Знову ж таки, за браком часу я просто вам назвав, а ви спокійно зможете їх передивитися. За тривалістю тимчасова організація пам'яті розрізняють три види: так звану і конічну, або сенсорну пам'ять, короткотривалу або оперативну пам'ять, і довготривалу або декларативну пам'ять. Лешлі. Чому я показую досліди Лешлі? Тому що в принципі з нього все почалося, і зараз все більше звертається до розуміння слідових вивчення, слідових слідів пам'яті, і слідових залишків память, які називаються ен-грами.
Якраз Лешлі і показав вивчаючи не на людині, а на різних тваринах. Як вони вирішують завдання, як вони залишають в собі запам'ятовування того чи іншої дії. Власне Лешки шукав, пробував взнати де знаходяться сліди пам'ять, де знаходяться те що було названо енграми розташування енграм. Слід сказати, що зведення енкаграм лише до однієї зони, тому що Лешлі був впевнений, що він знайде дуже чітку структуру частинку головного мозку та відповідає лише за розміщення в ній НГРА. Ні, так не відбулося, було велике розчарування.
Його висновок щось подібне до висновку Лурія про синдром, де він змінив локалізм на поняття функціональності, функціональний синдром. Його висновок що пам'ять властива взагалі головному мозку. Ну, в принципі, він, хоча після нього було дуже багато робіт, більш складне вивчення пам'яті, але в принципі він виказав правильну ідею. Мозок участує формування енграм, формування пам'яті, задіюючи абсолютно інколи неочікувано, але задіюючи практично всі структури. Тому ми на сьогоднішній день говоримо, що в процесах пам'яті беруть участь не просто кора, а багато, у тому числі, підкоркових утворень.
Крім того сліди пам'яті, широкопроставлені корів при цьому, ще й можуть дублюватися, ще й можуть співставлятися, а ще й можуть формуватися у вигляді хибних ендграм. Етапи формування ендграм. Три етапи. Перший етап спочатку у віконічній пам'яті з урахуванням діяльності аналізацією виникає сенсорний слід: зоровий, слуховий, тактильний тощо, больовий і так далі. Ці сліди становлять зміст сенсорної пам'яті.
Наступний етап сенсорна інформація прямує до вищих відділів головного мозку. Будемо говорити поки що про кору і гіпокам. Отже, в кірковихзонах, а також гіпокам, лімбічна система, яка наділяє запам'ятовування якоїсь інформації. І власне там вирішується, чи повинно бути двадцятисекундне утримання і стирання забування, чи відкладання на все життя. Отже, відбувається аналіз сортування переробки сигналів з метою виділення нової для організму інформації.
Гіпак Камп на сьогоднішній день можливо найбільше вивчений і найбільше являється центром уваги, коли ми говоримо про вивчення пам'яті. Гіпакамп і сумнівна частина скроневої ділянки грають особливу роль у процесі консолідації слідів пам'яті. Тобто саме там відбуваються ті зміни нервові тканини, при утворенні енграм, які потім дозволяють відкласти цю інформацію в довготривалу пам'ять. До речі, цікаві дослідження, паралельні дослідження, коли формується довготривала пам'ять під час вдень, коли людина бачить, чує, читає, чи під час ночі, коли вона не бачить, не чує Ну умовно не бачить, не чує і звичайно ж не читає. Так от відповідь якраз більше вночі.
Хоча вважаю, що і день впливає, але глибокий фази сну це якраз активність гіпокампа, що створюється, консолідується пам'ять. Власне, тому треба добре спати, щоб добре запам'ятати якийсь новий матеріал, виробити праксис, ще щось. Скранева область, ймовірно полягає в тому, що роль скроневої області в тому, що вона встановлює зв'язок з місцями зберігання слідів пам'яті в інших відділах мозку. Наприклад, у корів великих півкуль. Оце той варіант, коли я показував, що мозок намагається витягнути із інших частин головного мозку ті сліди, які нагадували зображення, коли я вам показував ту бджолу чи осуцю комаху.
Третій етап. Світові процеси переходять у стійкі структури довготривалої пам'яті. Переведення інформації з короткочасної пам'яті довготривалої, за деякими припущенням, може відбуватися як під час неспання так і уві сні. На сьогоднішній день більш зрозуміло, що трансовий стан мозку, особливо його глибокі фази, мають більш вирішальне значення для двох цікавих функцій протилежних: запам'ятовування довготривалого запам'ятовування, і навпаки забування, стирання пам'яті відбувається точно так само вночі. Тому власне є ось ця ідея з цією проблемою, тобто якась фрустраційна ситуація, мабуть варто переспати.
Про що говорить оця народна мудрість? Вона говорить лише про одне: дай можливість мозку пройти свої трансові стани синусоїди ДРМ, нуREМ WВ фаза, особливо 5 WWE, для того щоб він стере емоційний компонент якоїсь події, вивів, залишив лише голову інформативне, на основі чого буде прийняти вірне рішення, але не емоційно забарвлене, невірне рішення на основі гніву, ненависті, не любові, помсти, тривоги і так далі і тому подібне. Висновок треба добре спати, щоб ще й приймати хороші рішення на наступний день. Чому я показую цього генія 40-х років Дональда Хеба? До його робіт зараз починають повертатися, і власне він найбільше займався і вивчав психофізіологію пам'яті геніальні все-таки вчений, і основні його роботи з 40-ою, конкретно, 49 року в нього є робота, яка показує як формується короткочасна і довготривала пам'ять.
Що зробив HEB? Він розділив і пояснив Це нейрофізіолог, який показував як збуджується клітина B яка знаходиться біля клітини А. Якщо клітину А постійно збуджувати, що буде з клітиною B, якщо навіть перестати збуджувати клітину А. Ну щось таке дуже обсого розповів. Так от, Hap показав, що короткочасна пам'ять це процес з умовний повторним збудженням імпульсної активності в замкнених ланцюгах нейронів, що не супроводжується морфологічними змінами.
А от довготривала пам'ять навпаки базується на структурних змінах, що виникають в результаті модифікації міжклітинних контактів конкретно синапсів. Захоче підчитати, загугліть це ім'я, ще раз говорю це дуже цікавий нейрофізіолог і власне його дослідження побудови величезний пласт дослідження формування пам'яті. Тому що після нього з'явилася ще маса теорій, Буквально деякі моделі формування пам'яті я зараз показую на цьому слайді. Наприклад, нейронна модель пам'яті, частотна фільтрація пам'ять, Одна з останніх, яка на сьогоднішній день розробляється, Лебедєво-математичне моделювання пам'яті, також достатньо оригінальна і цікава. Тобто ці речі розвиваються.
Але ті, хто займаються структурою особистості свідоме, позасвідомими, в чомусь позицій науки, також заявляють про дуже цікаву річ. От наприклад Вільям Голдмалл достатньо відомий психоаналітик в одній зі своїх лекцій, говорять оцю фразу: коли мене запитують про злочин, який я не робив, я дивуюся, чому я забув про нього. Хибна пам'ять. Коли були проведені достатньо цікаві експерименти в Сполучених Штатах, де у людей в процесі здорових психічно здорових людей різного віку, в процесі інтерв'ю, яке чередувалося у вигляді м'якоспокійного, у вигляді емоційно приємного витягування спогадів дитинства одночасно переключалося на пресінгове звернення до його спогадів. Ну згадай, ну що ти такий тупий?
Ну що ти тупиш? Ну всі ж пам'ятають себе в 15 років. Що ти тоді робив? От я продемонстрував що таке пес. Так от виявляється якщо робити оцю перекличку одне з другим плюс-мінус плюс-мінус плюс-мінус і витягувати з людини ті спогади які їй не властиві тих подій які вона не пройшла, пов'язані з якимись, наприклад, дрібними злочинами в крам магазині.
То в процесі такого інтерв'ю у більшості людей починає формуватися пам'ять згадування тих подій, які були аморальні як мінімум, які в них в дійсності не було. Цей експеримент якраз ви можете знайти дані про цей експеримент. Зараз я не назву авторів, але якщо загуглите ви його знайдете. Якраз ще раз демонструє те, про що пише у Вільям Голдман і про що він виступає, що механізм невірного згадування в нас також закладений. Тому говорити лише про енграмії які були побудовані лише на основі реальних подій це не вірно.
Мозок дуже великий фантазер. І він інколи такі речі вигадує, в якому ми живемо ілюзорно в тому світі який ми самі придумали і страждаємо від нього на цьому побудована психосоматична медицина. Ще одна річ ілюзія мозку. Тут іде мова про так звану групову поляризацію думок, яка залежить від суб'єктивного досвіду кожної людини, в тому числі від її хибної пам'яті. Іншими словами, дуже легко поширити хибну ідею навколо, відтанцьовуючи від хибної пам'яті на велику кількість людей, в залежності від того наскільки ми соціальні, наскільки ми доказові для цих людей.
Рокими роками далеко не психолог, але чудовий японський письменник, ним взагалі захоплюється. Можна його назвати символом ХХІ століття, свою цікавою, шизою, подібною літературою. Так от Харукім роками сказав А, до речі любитель вініла велика колекція вінілових дисків в Японії саме в нього, глибоко поважає, в нього є джазові портрети. Просто шикарна робота. Ну я не до того.
Карукаймі роками в одному зі своїх романів сказав: для того щоб жити людині потрібні спогади як паливо. Все одно як спогади, дорогі чи нікчемні, надважливі чи безглузді, вони просто паливо, вони просто енергія. Отже пам'ять нам потрібна як енергія. Я вже сказав що я вам сьогодні покажу деякі цікаві факти, які можливо тих хто буде займатися корекцією, розуміння пам'яті, разів є наукові дослідження. Так от, це дослідження показує що мозок завжди створює копію спогадів на одну і ту ж подію.
І ця копія часто далека від реальності, аж до того що мозок сам придумує копію. Тобто ми говоримо про не симулятор, а симулятор того, що він переживає. Копія того, чого немає. Я про це сказав сам же ілюструє. Дійсно, я згадувала тюрію Шоу із Лондона, яка проводила це інтерв'ю.
З 70% учасників в кінці експерименту визнали припущення про свої аморальні дії власними спогадами. Чому я показую Германа Ібінгауеза, видатного німецького психолога? Тому що в області експериментальної психології пам'яті та уваги, можливо, це найбільш фундаментальні дослідження, і його експерименти до сьогоднішнього дня живуть, і ними багато пояснюють чого в механізмах запам'ятовування. Ну, наприклад, експериментах з пам'яті він відкрив існування логічних механізмів процесу запам'ятовування. Осмисленні матеріал може запам'ятовуватися приблизно в дев'ять разів швидше, ніж аналогічний за обсягом, безладний.
Відкрив ряд феноменів психології пам'яті, зокрема фактор краю, більш ефективно запам'ятовуються перші та останні елементи ряду. Ну і багато чого іншого, в тому числі тести, він розробив для вивчення. От класична крива забування Ебінгауза, але потім ви зможете спокійно перечитати її. На сьогоднішній день продовжується нейронаука заходить в область розуміння пам'яті. Йде мова про нейроімплан, генеруючи емоції, формуючи емоційну пам'ять.
Вивчення емоційних реакцій людини чітко прив'язується до його попередніх видів пам'яті. Мозок спрацює не складно, археологічно коли опрацьовує зовнішні сигнали небезпеки. Навіть розуміння про те, що структури головного мозку за страху гніву і одні і ті ж, які підключають, наприклад, і больову реакцію, тому наприклад, біль і емпатія достатньо близькі структури головного мозку на цих двох знімках. Ви бачите зони мозку, які включаються на співпереживання людини на інших людей, і просто на її біль, в тому числі власний біль. Бачите що структури достатньо близькі.
Ну і наближаючись до кінця про реєстрацію позасвідомих реакцій. Тобто ми говорили сьогодні про сенсорні апарати. Зрозуміло, що якби достатнього популярно стала можливість використовувати аналіз сенсорних апаратів, для того щоб відрізнити наскільки реакція людини брехлива чи не Брестлива. Тому поліграфи сьогодні уже стали звичною річчю. Не всюди вони признаються, якщо ми говоримо про юридичну службу, навіть в більшості країн не визнаються, але тим не менше в якихось цивільних речах вони використовуються.
Хоча в деяких юридичних також можуть використовуватися. Тому ми маємо ось таку історіографію поліграфії, тому що починалося далеко не з поліграфа, а з простих якихось дій. Наприклад, використання розуміння як працює симпатична чи парасимпатична нервова система, без тоді цих слів ще не вживали, але просто давали людині, яку підозрювали в чомусь, наповнювали її рот сухим рисом, і спостерігала за нею задаючи їй питання навколо якогось злочину, який він міг чи не міг зробити. Так от, брехуна на стрес опитування не зволожувався і людина могла навіть подивитися тим рисом, який був в неї. Це домінування симпатичної нервової системи.
Це було Китай. Слова стимули Ігонг Індія, Яйце в руці Африка ви зможете більш детально познайомитися навіть на рівні Вікіпедії. Там також описується істерографія, як дійшло до сьогоднішнього дня до поліграфу. Але на сьогоднішній день нейрофізіологія це врахування наших реакцій. Поліграф це реєстрація артеріального тиску, частоти дихання, шкільна гальванічна рефлекса, який скажемо так найскладніше обманути, частота пульсу, ще деякі речі, наприклад, медряз зіниці, модуля які враховуються коли людина поглинається по певним методам формування питальника.
Коли спочатку вона відповідає і створюється запитання, на які важко збрехати. Наприклад, як її звати, скільки років і де вона працює, і так далі і тому подібне. Вона відповідає так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і так і вона вона і так і так і Тобто і так і вона, дихання, серцебиття, а в основному шкірно-гальманічного рефлексу і звужені розширення залізниці визначається наскільки правдиві її відповіді. Більш складна методика це розуміння активації зон мозку на обман. Це вже використовується МРТ, це в основному американські роботи описані.
І на сьогоднішній день можливо останньої технології, яка демонструє знову ж таки на сенсорних механізмах високотехнологічних систем виявлення брехні це реакція ока, мікрореакція окця. Дрібні мимовільні рухи очей. Виявляється, поза свідомо людина, навіть якщо дивиться прямо у вічі, все одно виконує якусь моторок. Якщо її реєструвати, то воно співставиме, або навіть більш високоефективне, ніж поліграф з їхнього Ат, чи Д, чи шкільне гальванічного. Поза всяким сумнівом, я вже завершую нашу зустріч, всі ці речі залежать від особистості.
Особистість це стиль поведінки, це характер, це те що закладається і генетично і соціально. І погодьтесь, що наші сенсорні апарати працюють точно так же по-різному, точно так же в цілому за єдиним механізмом. А от реакції кінцеві різні. Точно так як в цих дівчаток навколо танців. Різний характер і різний стиль, різна поведінка, зрозуміло що їхній сенсорний апарат також буде відповідати по різному на різні подразники.
Я завершую нашу зустріч, але ж я обіцяв, да я завжди показую в кінці наш науковий журнал інтернет журнал Психосоматична медицина Загальна практика заходьте, там є немає цікаві нашої публікації на тему психосоматики, та й взагалі загальної практики. Журнал йде не фіксується, він вільно підвішений в інтернеті заходьте. Ну а тепер остання загадка. Перед нашою зустріччю я запарив ароматний зелений чай, навіть дав ложечку меду. Зараз я тримаю в руці гарячу кружку.
Ось я відчуваю їх більше того, я відчуваю запах. Ні, я дійсно взяв хороший чай. Ши є в мене зелений хороший чай? Смачно? Реально смачно!
Тепла кружка. Так як наша лікарня знаходиться під метро, от я відчув як прогудів піді мною поїзд у точно. І все одно хочу попити зараз чеку. Клас! Скажіть будь ласка, скільки видів рецепторів було задіяно в останні хвилини, коли я маніпулював цією кружкою щеєм?
Дякую! До зустрічі, друзі, заходьте на мою ютуб сторінку, заходьте на сторінку нашої кафедри у фейсбуці. Дякую за те, що ви були зі мною! Хороших вам теплих думок, бережіть себе і звичайно ж будьте здорові! До побачення!