Юрій Павлович Чорноморець - Віра, надія, любов як цінності та чесноти. Лекція 1.

[музика] Дорогі друзі, радий вас всіх бачити, радий вас всіх вітати ще раз. І у нас такий курс: Віра, Надія, Любов як цінності та чесноти. От і сьогодні ми поговоримо на тему: Що таке чесноти, чому чесноти важливі, і заторкнемо загальне, скажімо, таку топографію людських чеснот і покажемо місце Віри, Надії, Любові серед інших чеснот. Тобто загальне місце, як його уявляли, як його зараз уявляють, і відповідно, якби це такий загальний сьогодні вступ власне в тему, і тому ми поговоримо на ось такі улюблені мною, значить, теми сьогодні. От і і під час цього курсу ми заторкнемо, як виникала теорія про три чесноти: Віру, Надію, Любов, як вона виникала в античній філософії. Справа в тому, що в пізній античній філософії вона дійсно була розвинута, що насправді є для багатьох несподіванкою іноді. Правда, там була інша тріада: Віра, Істина і Любов, але теж дуже схоже. І відповідно, в неоплатонізмі це була вже тріада. Ну і відповідно, взагалі міркування про те, чим є Віра або чим є Любов, були такою однією з тем для античної філософії. Якщо про віру це ми будемо говорити – не дуже помітна така тенденція, то про любов дуже багато говорили. І відповідно потім, звичайно, це тема, це тема Біблії. Ми будемо говорити під час цього курсу, да, як в Старому Заповіті е-е виникає уявлення е-е про три властивості Бога. А саме тут дуже важливо відразу заявити, що в Старому Заповіті це були не людські властивості, це були три властивості Бога: його вірність, його надійність і його любов. Е-е, і відповідно, людина може наслідувати, бути причетною, і якби там виникає своя така концепція, яка має трошки іншу антропологічну топографію. Відповідно, да. І далі в Новому Завіті дуже багато теж про це говориться. Ми будемо багато говорити про те, що е-е Віра насправді занадто багатогранне явище, і в ньому багато що є. І скажімо, коли ми говоримо про класичну таку річ, що Віра, Віра – це віра в існування чогось, що не є доведеним, що не є очевидним, е-е це вперше, до речі, придумав Епікур, от, то відповідно це значення віри взагалі там другорядне. От. А до цього відповідно навпаки: Віра – це впевненість в очевидному, це впевненість в тому, що ти знаєш, впевненість в тому, кого ти знаєш. І тут ми теж багато що поговоримо, тому що невипадково я ще раз підкреслюю, що дуже важливо для мене, я завжди це підкреслюю, зверніть увагу, е-е, що в більшості релігій релігія не називається вірою, релігія завжди називається знаннями. Да. І якщо вона є якоюсь вірою, то то це віра в те, що ти знаєш на досвіді. От. Якщо ти нічого не знаєш, то відповідно в тебе немає релігії, в тебе немає зв'язку з Богом досвідного. Відповідно, ну у когось з Богом, у когось з богами, там з іншими надприродними речами. Відповідно, тут дуже важливо також зрозуміти, як розвивалася а-а концепція віри, тому що концепція віри, концепція любові, концепція Надії, вони інтерпретувалися в один спосіб в православ'ї, в інший спосіб – це такий би спосіб, я б сказав би, це такого внутрішньої секуляризації – це в католицизмі. Ми будемо прослідковувати, як це сталося парадоксально, коли люди намагалися дати щось більш наукове, і це кілька разів їх приводило навпаки до секуляризації, вихолощування того феномену, яким є Віра, і до кризи віри. Це дуже повчальна історія. До речі. От і. Відповідно, ми будемо дивитися на дуже цікаву, повчальну історію, як намагалися відродити розуміння про Віру, а дуже, скажімо так, інтенсивно намагалися в протестантизмі, і чому зазнавали дуже багатьох невдач, але деякі вдачі також зазнавали. Ми будемо говорити про те, чим є Віра, чим є Любов в сучасній філософії, з точки зору, скажімо, етики, з точки зору епістемології, тобто науки, тому що навіть для наукового пізнання, да, необхідна завжди Віра. Ну, тому що для того, щоб перевірити якусь гіпотезу, необхідно її в неї хоч трошки вірити. Да, і про це дуже багато, як не парадоксально, розмірковують сучасні філософи. Про це теж треба поговорити. Тому що це така чеснота якраз людей інтелектуальних, і вона багато в чому може пригодиться. Все, що я буду розповідати, можливо якимось чином пригодиться вам в житті. Яким чином я не знаю, це знає один Бог, але відповідно я маю великі надії, що це пригодиться і пригодиться дуже сильно. Відповідно, треба не посрамити нашу надію. Зрозуміло, про що ми будемо говорити? Дає волі прекрасно. Отже, погнали. Дивіться, значить, чеснота, чим є чеснота? Чеснота – це така риса людського характеру, це найважливіше. А що таке характер? Характер – це внутрішня людина. І відповідно дуже важливо. Тобто це риса цієї внутрішньої людини, чеснота, і чеснота. Вона завжди формується в результаті певних вчинків. От, російською мовою навіть називається добродетель, да, тобто що це щось позитивне, і це щось, що виникає внаслідок діяльності, да. До речі, у них дуже важливо якби увага до конкретних вчинків і так далі. Але людина – це не окремі вчинки, а людина – це звичка робити певні вчинки, і оце надзвичайно важлива ідея, яка, скажімо так, є однією з ключових європейських ідей, що відповідно етика може бути або етикою закону, або етикою чеснот, і це дві різні стратегії, які між собою конкурують всю історію ось європейської цивілізації, всі 2000 років. Періодично стратегія, що не треба нам уваги до людських чеснот, не треба розвивати внутрішню людину, треба просто людям сказати: робіть так, робіть так, ви ви должни, ви повинні і тому подібне. І відповідно люди будуть робити, все буде ефективно, все буде класно. І ця стратегія запровадження етики закону, вона завжди приводить до певних катастроф, етичних, соціологічних. Вона приводить до, скажімо, того, що люди просто дезорієнтовані, нічого не роблять, і в результаті всі починають згадувати: десь там була етика чеснот. Давайте подумаємо, що таке чесноти, може все-таки треба якось виховувати чесноти, може треба виховувати чесноти як звички, може в цьому щось таке є. Давайте подивимось на всю цю тему і якби тимчасово забудемо про те, що люди всім всевидячі і тому подібне. Ну, для мене це теж важливо дуже. Чому? Тому що я завжди кажу, що ми вільні люди у вільній країні. Якщо ми вільні люди в вільній країні, то ми повинні е-е етичні основи, основи своїх життєвих стратегій знаходити в першу чергу в самих собі, знаходячи їх в самих собі, актуалізувати їх, і якби етика, вона повинна цьому і вчити, як відповідно знайти в собі етичний ресурс, його актуалізувати, його застосовувати. А відповідно, завжди коли я чую, що ви повинні те-то те-то, ну вже на слові ви комусь щось винні, вже мені хочеться вимкнути ютубчик, сказати: "дорогий Андрій Олегович, ми нікому нічого не должны". [музика] Давно. Відповідно, це дуже важлива якби річ така. До речі, я звертаю вашу увагу, що це так в якості анекдоту, оскільки тут Філоненко любить анекдоти розказувати. Дивіться. Ну, це ж анекдот, правильно? Андрій Олегович Бульмейстер написав докторську дисертацію, вона була видана в вигляді книжки: "Буття і благо". От і відповідно тамм теза ключова була якраз про те, що стратегії етики закону, вони зазнали краху. Ну, це теза, з якою я з ним згодний скрізь, всюди, і ми з ним згодні завжди. І там була теза якраз про те, що треба повертатися до етики цінностей і до етики чеснот завжди і всюди. Тут він слідував е-е західним різним інтелектуалам, зокрема Чарльзу Тейлору, МакІнтайєру, і відповідно ну намагався потрошку розвивати якусь свою власну таку правоконсервативну концепцію. І відповідно тут ідея полягала в тому, що дійсно людина повинна етичний потенціал відкривати в самій собі, не треба нав'язувати за допомогою якогось авторитету. І от що. Ну, у вас є, наприклад, авторитет чого там – права. Да, ви говорите: ви всі должни. У вас є авторитет держави, і ви створюєте моральні комісії, які слідкують за мораллю, розказують: ви должны то-то, а от цього не должно бути, ще щось от. Або у вас є церква. Ну, ясно, що церква, особливо католицька церква, от вона всю, ну протестантська теж, конечно. Ну і православна да, всю свою, всю свою історію дуже спекулювали, що ми знаємо істину, ми знаємо, як треба себе вести, ведіть себе так і во. Ну і всі тоже ж, ну що всі: "батюшка, розкажіть, як треба себе вести". Ну, ні, привикли, що щас ми розкажемо, да, тільки так і не інакше і так далі. І відповідно ці стратегії, ну вони приводять завжди до катастроф якихось. Та і тут ми бачимо теж стратегію: ми живемо е-е в е-е вільній країні вільних людей, які захищають власну свободу, раптом ти приходиш і своїм уже авторитетом, не держави, не церкви, а своїм авторитетом умного человека в очках починаєш казати: ви українці должни те-то і те-то. Кому ми що должни? Да нічого ми не должни. Тим більше, ну що цікаво, це завжди для мене смішно. То ви должни одне, то ви должни друге, ну це завжди щось таке русофільське, що ми щось должны. Я думаю, це вообще ми нікому нічого не должни. Причому тут бувають смішні стратегії. Розкажу анекдот тоже. Сергій Дацюк, іде дискусія, і він розказує, що імперію можна перемогти тільки ставши імперією, а тому ми должны тут у нас все русско примечать, все повинно бути дозволено. А у нас от хтось когось гнобить. Я думаю, хто кого гнобить. Ну ладно, хорошо, я говорю: ну вообще, щоб победить дракона, не треба стати драконом. Ні разу в історії, ставши драконом, маленька держава не перемогла велику. А починаючи з Греції, маленька держава вільних людей завжди перемагала велику дурну імперію, і це завжди було закономірністю. Хочете перемогти – якраз не треба ставати драконом. І другий момент, який у нас є якби надзвичайно важливий. Сергій Дацюк, проходить два місяці, збирається нове мероприятие, і він каже: "Ми повинні бути вільною країною вільних людей, бо тільки ліберальні країни не перемагають великі тоталітарні режими, тому ми всі повинні обов'язково все російське у нас вот облизувати все". Я сиджу, думаю: клас, молодець, бачите, але проблема в тому, що ми нікому нічого не повинні. Чому? Подивіться на дітей. Коли ви починаєте говорити навіть дитині, да, що ти повинен, ти повинен, ти повинен, то п'яте, дитина зразу хоче сказати: "Давайте об этом поговорим в следующий раз". Ну якби чому? Тому що, ну якби вона чекає, що розкрийте мені смисл, нащо воно мені треба? Да, мені, не тобі, мені, да? Розкрийте, нащо воно мені в житті і так далі. Це дитина очікує від нас. І що дуже важливо, дуже важливо, що у неї просто алергія на те, що я щось повинен. І от якщо ми подумаємо, то насправді ж сучасна людина чим відрізняється? Сучасна людина відрізняється загостреним просто реагуванням на те, що ти комусь щось должен. Да, і відповідно е-е у нас якби ми чуємо, що категоричний імператив Канта зобов'язує нас до того, до сього. Ну а при чому тут ми? Ну Кант написав – хорошо, хай полежить там в архівах і так далі. Тобто для для нас будь-які стратегії, де відповідно визначається, що ми комусь щось повинні, ми повинні щось суспільству, вони зразу у нас під підозрою, тому що ми живемо в епоху, коли ми підозрюємо е-е будь-які ось такі дискурси про те, що ми комусь щось повинні. Ми підозрюємо: по-перше, що це якась ідеологія; по-друге, нами хочуть маніпулювати; по-третє, що це приведе ніні нікуди іні ніяк і так далі, що це неефективний шлях розвитку. І ми праві, найголовніше, що надзвичайно важливо розуміти, що завжди стратегія, де ви вільні люди, які ви самі собі визначили, якими є ваші етичні пріоритети, вона дозволяє розвиватися країні в чотири рази більше, ніж стратегія, що ви всі повинні ось так, а не інакше. Тобто замкнена етична система, да, етична система, де побудована ось є якісь закони, вони не всіма давліють і так далі. Вона завжди буде в чотири рази е-е менш ефективною, ніж система, яка побудована, здається, більш складно, да, що це треба до кожного достучатися, що це треба розбудити його внутрішню людину, що це треба цю внутрішню людину виховати, показати, які шалені ресурси, як це класно розвиватися, але потім відповідно мінімальна різниця – це чотири рази, мінімальна різниця, яка видна соціологічно. А якщо відповідно ще сприятливі економічні обставини, якщо ще сприятлива, ну наприклад, якість державного управління, то країна може розвиватися там в десятки, в сотні разів ефективніше, ніж сусіди, де відповідно продовжують дискурс: ви должни щось і так далі. І нагадую вам, що на нас напали да, вообще-то потому, що сказали, що ви должны быть частиною Русского Мира. Причому чому? Ну тому, що колись в 988 році князь Володимир вибрав будь частини русского мира для Києва. Ми то думали, що він вступав в європейську цивілізацію, думали, що він приєднувався до цивілізованого тоді світу, хотів, щоб його всі там діти, онуки поріднилися з усією Європою, хотів якоїсь культури, цивілізації загальноєвропейської у себе. Ні. Виявляється, що це він якраз навпаки хотів сказати: "Нет, мы пойдем своим путем", да. І оце якби ну дуже дивно, да, що ми щось повинні, тому що 1000 років тому якась людина щось вибрала. Це хвороба такого історизму, і ця хвороба, вона надзвичайно небезпечна. Чому? Тому що е-е це уявлення, що не люди своїм вільним вибором визначають свою власну долю, долю своїх країн, долю людства взагалі, да, а що є якийсь історичний детермінізм, хтось колись на якомусь повороті історії вибрав, і тому тепер такі-то країни живуть так-то, а такі-то країни живуть так-то. Ну насправді ж не так, да. В кожному поколінні кожна країна, вона вибирає, як їй жити. Ми бачимо, які зараз в Америці йдуть величезні культурні війни, ідейні війни, ідеологічні війни. Ми бачимо, що ну як ось величезна країна вільних людей, да, вона там знаходиться в стані вибору постійного і постійного такого референдуму: а як жити їм і в світу далі і так далі. Нам тут хочуть розказати, що ну знаєте, конечно, їм повезло, колись вот оце основателі колись вибрали, заснували вільну країну з простими законами, і далі їм повезло. Ну як повезло? В кожному поколінні, починаючи з отців-засновників, да, в кожному поколінні підтверджувалося те, що вони робили якісь вибір, цей вибір завжди був за певні ідеали: Свободи, вільне суспільство вільних людей. Подивіться, половина людей, які підписали декларацію, загинули під час війни за незалежність, втратили своє все майно, були вбиті їхні сім'ї. Тобто про це ну якби ніхто не задумується, ну ніби на полях е-е війни гинули прості солдати, ні, ці багаті американські люди, да, розумні американські люди, які зібралися тоді, заснували державу, підписали декларацію е-е якби про незалежність, вони ризикували всім, що їх всіх повісять просто. Вони зробили вибір на користь свободи, і це дуже цікаво. Якби за це довелось платити, якби дуже важливо, що в кожному поколінні якби починаються сумніви: чи не стати нам якимись іншими? А може схибнути з цього шляху і так далі. І відповідно кожен раз все це перемагається. От в Україні дуже часто ми бачимо такий дискурс, що знаєте, у нас така-то така-то така-то історія, і тому зараз у нас повне же-. Ну от ми не зробили того, того, того, тому зараз ми за це несемо от. От ми зробили щось, тому зараз от. Або ми ми повинні тоже, ми ми значить повинні стати там частиною цивіліза-, тому ми повинні. І це завжди такі спекуляції, які не мають жодного відношення до реальності, якби, тому що реальність, вона завжди набагато простіша, набагато страшніша, і вона якраз вимагає мужності кожної окремої людини, мудрості окремої людини, справедливості окремої людини, всього суспільства взагалі. Віри, Надії, Любові вимагає, щоб кожен якби розбуджуючи свій потенціал брав і щось робив і якби говорив: "Мені вже неважливо, яка була попередня вся історія, мені вже неважливо, як ми дійшли до цієї кризи, в якій ми знову все. Давайте зараз зробимо якесь чудо, воно станеться, і ми всі будемо вообще в прекрасній країні і будемо дійсно вільною країною вільних людей". Це надзвичайно важливо, тобто е-е, що завжди якби цей шлях, скажімо, він більш важкий, він більш важкий, але він завжди більш ефективний. От і тому завжди, коли вам говорять, що ви знаєте, такий-то духовний закон, да, там чотири духовних закони, п'ять духовних законів, або такі-то моральні закони, або ще щось, кажіть: "Добре, добре, послухаємо. Наступного разу". Вот вас повинні цікавити тільки закономірності того, як влаштований ось цей характер, як влаштована внутрішня людина, тому що ви і є внутрішня людина, як відповідно влаштовано у вас все психологічно і духовно. Від цього залежить, що ви можете власне пред'явити, що ви можете реалізувати в своєму житті. Це дуже важливо, якби, і тут немає жодних сумнівів. Відповідно, хочу сказати е-е значить кілька таких речей, що етика чеснот була дуже популярною в античності, е-е в Середньовіччі, і вона конкурувала з етикою закону, тобто вони співіснували. А-а, це необхідно розуміти, що тоді дві етичні стратегії взаємодоповнювалися, тобто і в античності, і в середньовіччя суспільство з одного боку зобов'язувало людину до чогось завжди і всюди дуже жорстко і так далі, а з іншого боку завжди намагалися розбудити людський потенціал, внутрішній потенціал. В епоху Модерну наступає такий парадоксальний період, коли етика чеснот приходить в занепад скрізь, всюди, в релігійних системах, в світській етиці їй менше приділяється уваги, і якби наступає такий період дуже цікавий, коли вважається, що просто треба знати свої обов'язки. От і дуже парадоксально. Я читав багато книг цієї епохи Модерну, де просто розписуються всі твої обов'язки: обов'язки тебе як людина, обов'язки тебе як громадянина, обов'язки тебе як християнина. Ти повинен дотримуватися всіх цих численних обов'язків, ти повинен функціонувати ось згідно з цією програмою, і тоді по-перше ти виконаєш своє призначення, по-друге, по ходу діла будеш щасливий, чомусь, не знаю, ніколи не розумів, ну і третє – проживеш гідне життя, хоча яке є гідне життя, якщо ти просто ну якби ось частина такої програми? Я б сказав би: ну це дуже-дуже сильно якби дивило на людей. Отака етика обов'язку, вона всіляко нав'язувалася суспільством, і ця етика обов'язку, вона зазнала величезного краху. Причому цей крах почався з того, що окремі люди почали звертати увагу, що все це абсолютно кошмарно, і насправді якби людина ну не така вже хороша, як уявляють собі автори етики обов'язку. І це найперше, що підривало взагалі якби, тому що з'явилися всякі люди, да, які розмірковували над етичною проблематикою. Найбільший серед них був Фрідріх Ніцше, який поставив питання: а чому ми взагалі комусь щось зобов'язані? А можливо ми просто хвора тварина, яка бореться за життєвий простір, і треба вести себе вообще як скотина, ніяких не дотримуватися законів, і станеш над людиною і проче і проче. І якби тут дуже важлива стратегія, яку пропонує Ніцше, яка стала дуже важливою в різних формах. Причому що ви повинні вірити своїм емоціям, що є добрим для вас, і з'являється емотивізм, да, фактично Ніцше, він же ж пропонував це, але якби він скоріше діагност епохи. Він бачить, що люди відмовляються від великих етичних зобов'язань, які нав'язували їм суспільство, церква, і починають жити згідно з власними моральними емоціями. От просто мені подобається ось така етична поведінка, я нею рухаюсь. Мені подобається вести себе так, я так рухаюсь. І відповідно це призводить, звичайно, що до шаленої етичної кризи. Історичні події, пов'язані з Першою світовою війною, з тоталітарними режимами в період між двома світовими війнами, з Другою світовою війною і з тоталітарними режимами, які були після Другої світової війни, вони всі поглибили етичну кризу. Ну по-перше, тут слід сказати, що бачите, якщо ви знаходитесь в середині м'ясорубки, якої є Перша світова війна, яка не має жодного сенсу взагалі для людей і якось внутрішнього виправдання для цієї світової війни. Жодна людина, яка брала участь в ній, так і не знайшла там, вже не було якогось абсолютного зла, з яким необхідно воювати. Дуже сильна відмінність з Другою світовою війною. І тут а-а держави, вони наголошують: ви зобов'язані йти воювати і так далі. Людина йде воює, вона не бачить ну а які причини, чому я воюю взагалі? Що сталося? Я не розумію, що це таке. І відповідно ну жахам перестають вірити. Ви пам'ятаєте, що Бісмарк казав: що коли хтось виграє війну, то це хто виграв? Це виграв вчитель, священник, да-да, дуже класно. Ну ще офіцер, конечно. Якщо немає офіцерів, то ніхто не виграє війну. Але дуже важливо, що це відповідно треба якось освіту підняти, їхня стратегія була в кінці 19 століття: навчити людей, щоб потім на війні вони могли щось застосовувати і так далі. І дуже важливо, що відповідно священник їм розповідає, що правильно, їм розповідає вчитель, що правильно, потім вони приходять в армію, розповідає офіцер, що правильно, вони йдуть воюють, все це неправильно. Після війни ті, хто вижив, вони усвідомлюють: "Боже, в які м'ясорубки ми брали участь? Чому ми цим трьом представникам державної і церковної влади взагалі вірили? Чому? Що? Як ми могли взагалі опуститися до цього? Да, як це могло з нами статися? Боже". Ну тобто дуже важлива річ така. Перша світова війна, вона показала, що якщо тобі суспільство нав'язує якісь етичні стратегії, говорить: ти щось ви-, але ти це на своєму виборі не пережив, що це дійсно ну твоє, це правильне, то значить ти береш участь в якомусь бездумному, абсурдному беззаконні, яке таки приводить до численних жертв. От і відповідно ну зараз ми до речі бачимо цілу країну е-е шаленну да, де людей знову-таки налаштували: телевізор замість вчителя, да, е-е священник там, якого вони колись бачили, да, офіцер, який з палкою бігає всіх б'є, і вони вони раз – погнали. І що погнали? Зачем? Ну для них війна якраз є до речі війною абсурдною. І достукатися снайперськими кулями до їхньої людяності, що вони задумалися: що ми тут робимо вообще? Це має хоч якийсь сенс, да? Це наша головна задача, щоб розбудити їхню внутрішню людину, яка дуже шалено там завалена всім шлаком, але все-таки там десь є якби розбудити і що, ну щоб вони задумалися: "Господи, нащо брати участь в абсурдній війні?" З їхнього боку війна абсолютно абсурдна, вона не має жодного сенсу. Ну це дійсно якби річ така, якби вони над цим задумувалися, їхня внутрішня людина, то звичайно б цієї війни взагалі не було, бо ніхто б на неї не пішов. От відповідно етичні катастрофи ХХ століття, вони показали, скажімо так, що етика закону, вона не функціонує, не працює. Принаймні з вільними людьми. І відповідно вільна людина, вона повинна робити якийсь вчинок, да? Ну як в романах Хемінгуея або Ремарка, да, що людина щаслива, якщо вона змоталася в нейтральну Швейцарію. Ну слава богу, була нейтральна Швейцарія, вони туди активно зматувалися, і це певний етичний вибір: просто не брати участь в абсурдних конфліктах, а втікти від цієї реальності. Ну тут поста- поставало мені, для мене завжди питання, коли я читав ці романи: як вони втекли, вже все щасливі. Я думаю: "Боже, не було б Швейцарії, щоб вони робили?" На це малозрозуміло, конечно. От дуже часто немає якоїсь Швейцарії, куди втікти. Але принаймні ось я, я поважаю всіх людей, які, наприклад, не хотіли йти на фронт і втекли з Росії. Я вважаю: молодці, класно зробили, треба було б всім змотатися. Це таке ну. Але тут дуже важливо, що це вчинок, який спричинений емоціями певними, да, це якийсь ну тобто емоції ведуть людину. Це дуже важливо: якщо в тебе етичні стратегії не працюють, то тебе ведуть емоції. Це дуже важливо усвідомлювати, що коли іде дискурс, що ти повинен те-то те-то те-то робити, ти намагаєшся з нього вирватися, ти робиш якісь емоційний вибір, емоційний. І от один з емоційних виборів – це змитися. І дивіться, з емоційними виборами теж, вони працюють постійно, да? Чому? Тому що пропаганда, вона повинна людині поставляти величезну кількість емоцій готових. І людина, коли буде намагатися: я нічого не должен дяді Путіну, я нічого не должен Шойгу з Герасимовим, все, я зараз смотаюсь, все здаюсь в полон, смотаюсь, все щось і так далі. І людина значить от я буду робити все і так далі. Що коли вона вийде із цієї скорлупи, да, вона розіб'є оцей характер, вона розіб'є цю внутрішню людину, воскресить її. Надо кудась смотатися, і щоб були готові емоції. І вони тут величезну кількість емоцій, ними обкладають людину. Людина навіть вийшовши з того, що ну я нікому нічого не видно, величезна кількість емоцій навалюється, що вона все-таки ну ладно, залишуся в окопі. І це треба бути дуже мужньою, дуже розумною людиною, такою людиною, яка багато розмірковує, багато займається ну скажімо тим, що є самовихованням, що взяти дійсно піднятися не тільки над тим, що ти ви повинен то-то, повинен то-то, а над всіми цими емоціями, які навколо от заповнюють, і ти всупереч цьому подумаєш про реальну ситуацію. У мене є один такий класний хлопець. Ну ми познайомилися, тому що я підтримував його снайперів. Вот він росіянин, вот він в російському добровольчому корпусі очолює розвідку і розповідає він свою історію, що зна-, ну я колись був офіцером, потім мені не сподобалася та вся армія. Боже, ужас який. Ну ясно, армія скрізь ужас, це він вкраїнські армія ще тоді не служив, це ж ужас просто, я не знаю, ну короче, ладно, не буде про це. Потім значить і він пішов учителем в школу, що треба ж дітей чомусь навчати, самому тоже навчаться. Він викладав довго в школі

дуже важливо, тому що ясно, що жодних приписів в правилах ведення війни немає, що Ви, мужики, повинні вийти этих пацанов пожалеть, які між вами кадировцеми казались. Ну немає таких правил ведення війни. По емоціям тоже по-різному треба вчиняти. І от дивіться, коли людина шукає оцей потенціал в собі і думає – етичний потенціал – і думає, як же вчинити, тут найважливіша річ – поставити питання: Як вчинити благородно? Це дуже важливо, це те, на що звернув увагу ще колись Платон, Арістотель. Да що справжня етична поведінка, вона є у людей, коли людина вчиняє благородно. Це те, з чого починалася Східна етична думка – да, ее, Конфуції, там інші автори. Да оце дуже важлива річ, про яку мало хто задумується. Да ви, коли постає перед вами якийсь складний етичний вибір, Ви повинні рефлексувати, задавайте собі питання: не просто, що я повинен вчинити? Як ось така особистість, ось така, як я є, в цих обставинах, що я повинен вчинити як громадянин, що я повинен вчинити як воїн там того чи іншого фронту? Да, хоча фронт тільки один. А ви задавайте питання: що є благородним в цих обставинах? Це дуже важливо, тому що насправді ось такий початок етики дуже важливий, він тут. Да. І це спонукає людину до правильної етичної поведінки. Дуже часто люди якраз взагалі за все життя не задають собі таке питання. Ну, деякі просто інстинктивно благородно живуть. Я дуже багато людей таких бачив, особливо серед старих бабусь там десь в містечках, в селах, яка етична по нка у них була – не усвідомлена, просто ось така все життя, що от вона просто вчиняє благородно. Ну, це таке буває. От, але ми ж люди культури, тому ми повинні свідомо ставити це питання. І якби це дозволяє запропонувати більш ефективні, класні етичні стратегії. От. Ясно, відповідно для нас дуже важлива. Отже, ситуація така, що є етика закону, вона так чи інакше завжди неефективна. Ну, я не до кінця її звинувачую, є якісь позитивні риси в етиці закону, особливо ви всі знаєте, що я люблю категоричний імператив Канта. Да, вчиняй з кожним так, як ти хотів би, щоб вчинили з тобою, або з твоїми дітьми, або з твоїми онуками. Це ж начало людяності. Ну, насправді це ніякий не категоричний імператив, це просто закон емпатії, який вроджений людині як розумній соціальній істоті. Да, вчиняй з іншою істотою так, ніби це твій нащадок, ну або ти сам. Ну, класно, насправді це класно, тому що це та риса, це така Божа Іскра в нас, да, яка спасає людство завжди і всюди. Тому що якби людина просто егоїстичними інтересами керувалася, чимось іншим, то людство вже б загинуло сотні раз. А так дуже багато речей, дуже поганих, вони були зупинені тим, що люди ось це золоте правило згадували, на ньому засновували закони, ці закон цих законів дотримувалися, і це дуже виховувало людей. Але, скажімо, є все-таки момент, що коли існує ось така трагічна історія, де багато невизначеностей, якось фактично все століття ХХ століття, де багато невизначеностей, де ти не можеш до кінця опиратися на етику закону, і відповідно ти завжди повинен шукати інші етичні стратегії. І тут знову-таки ми друга думка, яка дуже важлива, да, завжди була: що коли ми бачимо, що етика закону неефективна, ми шукаємо якісь інші етичні стратегії. Що ми хочемо робити? Завжди довіряти власним етичним емоціям, довіряти власній етичній інтуїції, що я ось е прийму своїми почуттями якесь рішення, воно буде правильне. Ну, я ж завжди виправдаю будь-яке етичне рішення. До речі, це людина – це така скотна ее, у якої головний недолік, головний недолік – це пристрасть до самовиправдання. Завжди ловіть себе на цьому, тому що більшість людей, вони потрапляють в складні обставини, вони е починають жити жахливим життям і так далі, просто тому що в них є пристрасть для сам до самовиправдання. І люди відповідно весь час себе виправдовують, виправдовують ті структури, в яких вони працюють і так далі, вони виправдовують, виправдовують, виправдовують… ну, в результаті потім розбитого корита: Боже, як я паршиво прожив життя! Надо було не виправдовувать. Вот, але ось ця емоція, вона з етичних емоцій найсильніша. До речі, ви зверніть на це увагу, тобто коли ви не керуєтесь етикою закону, да, ви вже зрозуміли, що етика закону, вона часто збанкрутувала, або скажімо, життя занадто складне, щоб закон передбачав для мене і моральні от всі. Він же ж не не книга рецептів на всі випадки життя. Це те, з чим зіткнулися в епоху бароко, коли зуїти намагалися прописати на всі випадки життя, як треба себе вести християнській людині. Ну, самі вони, звичайно, вели себе більш творчо, от, але відповідно для звичайних людей, вони намагалися прописати таку моральну казуїстику. Це з Х століття по 18 було дуже розповсюджене в католицькій церкві, і ось такі приписи на всі випадки… а потім вони просто зрозуміли, що життя занадто складне, і бувають такі випадки, ну, які взагалі ні, не передбачиш і в ніякій книзі не напишеш, і тому не треба й старатися. Вот. І відповідно альтернативна етична стратегія – це значить емоційна. Да, емотивізм. Але ось знову-таки, я повторюю, що емоції можуть завести куди завгодно, тобто вони можуть завести в правильному руслі, да, бо та можуть завести просто… особливо якщо самовиправдання є вашою емоційною стратегією, то можуть завести будь-куди: ви будете просто, ну, я не знаю, розповідати найстрашніші речі, чи брехати самому собі, брехати всім і тому подібне. Просто звертайте увагу на це, це жахлива людська риса. І відповідно подолати ось цю пристрасть до самовиправдання необхідно, хоча би на одинці з собою. Тому треба вести діалог з собою, писати щоденничок, де чесно писати самому собі без всіх самовиправдань, що я думаю про своє життя і як його треба зробити краще. І це дуже класно, тому що ну людина дійсно повинна бути щасливою, от, а щасливою вона повинна бути, коли вона живе не простим життям, а хорошим життям. А щоб жити хорошим життям, треба ось так чесно з собою вести цей діалог без всяких самовиправдань. Це дуже допомагає. Вот, але в цілому емотивізм, він може вести до будь-яких наслідків, і ми бачимо, зокрема сучасний релятивізм, да. Сучасний релятивізм полягає в тому, що ну етичних установок немає ж ніяких: що хочу, те й роблю. Ну якби… а що ти скажеш? Ну, має право, конечно, все хорошо. І тут ось ми зустрічаємося з тим, що люди починають з 1970-х років панікувати, просто системно панікувати, що відбувається щось не то, етика закону вже не працює майже ніде. Ну, ясно, крім армії. Да, я сержант: Ви дураки, погнали! Це вообще… і значить ну емоції теж не працюють, тому що суспільство розвалюється просто. У кожного свої стратегії етичні, дезорієнтація абсолютна. І далі відповідно момент, на який 70-х років звертають увагу практично всі етики сучасності: що необхідно повертатися до етики чеснот. Фактично ідея полягає в тому, що іншого виходу немає, тобто грубо говорячи, ми живемо в дуже складному світі, де викликів величезна кількість, і до цих викликів необхідно бути готовим. Для того щоб бути готовим, ти не можеш прописати собі: як я повинен вести в кожній кризі, в кожній критичній ситуації і так далі, і реалізувати це. Ну, це не так робиться, да. Відповідно ти повинен подумати над елементарною річчю: що взагалі людина, коли вона в критичній ситуації, як вона власне діє, на що вона спирається, що робиться. І тут, наприклад, ее, ентрайт, да, Ніколас Томас Райт – це видатний богослов і етик сучасності, видатний бібліїст взагалі, це не більший… до речі, богослови з тих, хто сьогодні живуть… Ніколас Томас Райт. Я, до речі, його безмежно люблю, дуже класні книжки пише. І от у нього є книжка, яку я тоже дуже сильно люблю, у мене всі діти прочитали цю книжку, називається в російському перекладі «Бог есть, что дальше». Ну, дуже хороша книжка про християнську етику, і якраз це книжка про чесноти. І там ентрайт наводить на початку книжки дуже простий приклад, да, дуже-дуже класне, яке я дуже люблю: що над Гудзоном піднімався літак, і ви знаєте, що птахи попали в цей літак, і всі двигуни відмовили. У пілота було дві хвилини для нестандартних дій. Дії абсолютно були нестандартні: перше – він садив літак, який не передбачає того, щоб він міг сісти в воду, він садив його в воду. Да, це треба прийняти рішення ризиковане, тому що він цілком повністю міг втопити цей літак. Другий момент: треба ясно, не розмірковуючи, реалізувати це, а відповідно… вони ж тільки взлітали в принципі, він мав би рухнути, у нього було рівно дві хвилини часу взагалі на все, щоб посадити цей літак. І тут дуже важлива річ, на яку звертає увагу ентрайт: ти пілот, у тебе стається криза, і тут просто ти приймаєш нестандартні рішення, але далі ж ти всім життям підготовлений, щоб реалізувати це нестандартне рішення. Чому ти підготовлений? Тому що ти професіонал, да. Ну, це дуже класно. Це знаєте, як тоже музиканти: всім життям підготовлені, приходять і їм кажуть: «А, от можеш зіграть [музика]». «Могу!» Він підготовлений імпровізувати, можеш – мого, можеш – це вообще… що там робить? Це дуже класно. Да, в мене ось одна дитина зробила это самое… вже як це… цілий музичний твір «Падіння Константинополя». Я послухав, думаю: «Боже Господи, слава тобі!» Вот. Е-е, якби музикант, коли тренується, пілот, коли тренується – це величезна робота, але потім він виходить на плато якихось вмінь, знань, навичок, він свого роду професіонал в цій роботі, він вже вільно реалізує все, що хоче. Це дуже цікава річ. Да, я от матушку Поліну Дученка питав… матушка Поліна, як це було спасати дитину – там народилася дитина, не дихає, розгубилися ті, хто приймали роди, а матушка случайно була… ну, вона этот… як це сказати… неонатолог, да-да, що вона маленьких дітей там вчить, як прикармлювати, щось розказує там про здоров’я перші два місяці. І матушка вириває дитину: раз-раз, хопа! Задихала, клас, все! Як це робиться? Вона каже, що абсолютний параліч. У мене тоже був, як у всіх – во… ну просто що руки роблять, все інше боїться щось робити. Ну, руки роблять – це дуже важливо, якби… що ти включаєш оцей свободу дії, яка спирається на величезний автоматизм звичок, на величезний тизм професійних знань, вмінь, всього іншого. Фактично теорія чеснот передбачає саме це, тобто Ніколас Томас Райт наводить приклад зі своїм другом, що вони були з дитиною в горах, от, і дитина зірвалася, ну, раптово, значить, якісь сель іде, да, дитина зірвалася – все. І як вона вижила в цьому бурхливому потоці? Дитина згадує: «А я в басейн ходила, треба згрупуватися, все, вроде, я не тону». І далі погнали! Во. І дійсно дитина ну не покалічилась, нічого вообще, чудо таке! Що таке? Ну ти, значить, підготовлений, ти взяв, зібрався і – раз! – вижив. А ця річ, якби… ось така ось чесноти, да, вона схожа на ось ці всі звички, які в критичний момент тобі пригождаються весь час. І відповідно ее… ти береш і чесноти, якби ее… в собі актуалізуєш, реалізуєш в собі, якби… і наступає такий момент, грубо говорячи, якийсь… і відповідно твоя звичка поступати таким-то, таким-то, таким-то чином, вона призводить до тебе, що зараз ти буквально на автоматі вчиняєш, якої б не була криза. І це дуже сильно людей виручає. Тепер ми поговоримо, як уявляли собі це буквально топологію парочку хвилин. Як уявляли собі, відповідно, чесноти люди, і що це правильна топологія, зараз пояснимо, да. Відповідно, ну, схема людини, звичайно, згідно з давніми – це завжди якийсь трикутничок, вот, не могло бути інакше, правильно. Відповідно, головні чесноти згідно з давніми людьми, от це звичайно мудрість, Софія, да, ну ще називали софрасіне, тобто таке рефлексія, сообразительность – все ясно, що мудрість – це чеснота. Мало хто з цим спорив, да. І власне людина, вона як Homo sapiens, да, вона завжди повинна була бути мудрою, да. І до речі, sapiens він вказує не стільки на розумність, скільки на наявність мудрості, ж правильно? Sapiens – це мудрий, сообразительный. Потім обов’язково в людини повинна бути мужність, зокрема для того, щоб реалізувати все, що підказує мудрість, тому що до речі, головна функція мудрості – яка? Давати смисли, схоплювати ідеї, тобто мудрість – це інтуїтивне знання ідей, це схоплення ідей. Да, у нас дефіцит смислів, дефіцит ідей – пробуджуйте мудрість! І далі треба мужність, щоб все це реалізувати. Ну, мужність, до речі, взагалі необхідна, це дуже важлива річ. От. І відповідно ми вже говорили на курсі з платонізму, що міра мужності, вона завжди визначається мудрістю, тобто мудрість підказує: коли мужнім – це бігти в атаку, коли мужнім – навпаки сидіти в засаді, там ще щось і так далі. Тобто мужність, вона завжди буває відповідно у тих, хто вже мудрий. От, і не у всіх. Ну а хто? Ясно, хто не мудрий, той не мужній. Тут взаємозв’язок між чеснотами завжди високий. Стриманість, да, стриманість – от дуже необхідна риса, особливо в сучасному світі, де всі психують. Але якщо ви думаєте, що в давнину менше психували, то ви не праві. Люди були запальні такі, і коли я читаю про давніх греків або римлян, я розумію, що треба спочатку поїхати на Кавказ подивитися, як там люди живуть, і люди такими були. І тому вони дуже велику в античності увагу приділяли чесноті стриманості, бо без стриманості насправді ми мужніми не будеш і так далі. І от є четверта загальна така властивість, загальна чеснота, яка надзвичайно важлива для давніх людей завжди і всюди. Да, ця чеснота – це справедливість. Вона відповідно не характеризує якісь окремі, окремі властивості людини, да, тому що мудрість, вона належить розуму, да, стриманість, вона належить чуттєвості – це відповідно у вас повинна бути добра чеснота чуттєвості вашої. Мужність належить чим? Емоціям, да, емоційна сфера. І відповідно справедливість, справедливість – вона належить всій людині, всій людині як розумній, як мужній, як стриманій, і вже їй належить бути от справедливою такою. Влас… справедливість – це і праведність, це й дотримання закону, тобто людина дотримується закону, тому що в неї є ось така четверта важлива чеснота. І ось дивіться, надзвичайно цікава річ така: ее… мудрість – це вершина, правильно? Ну, ясно, понятно. І от власне концепція віри, надії, любові в її класичній характеристиці в християнському розумінні, да, е-е… це власне така надзвичайно цікава річ, значить, це ми бачимо надбудова, да. Тобто це людина природня, згідно з християнством, природні чесноти, да, тих, що характерні для людини, да. І отут от від… відповідно сфера природи людської, людська природа, якою вона є і так далі… тут є надприродні чесноти, тобто тут є е… сфера чого? Сфера благодаті. Тобто християнство передбачає, що ви можете жити ее… грубо говорячи, в двох режимах, да, або те, що я люблю називати да… двома поверхами. Ви можете жити – ось це фундамент, це людяність, це те, що завжди у вас є і так далі. І ви можете жити ще трошки вище, да, надбудувати ще один поверх власне над вашим першим поверхом людяності, надбудувати щось ще більш класне і так далі. Я ж називаю це – це чудесне в людині, ну, це скажімо, такий… я б сказав би, якщо це потенціал етичний, який є у всіх завжди і всюди. Це є потенціал додатковий, який грубо говорячи, дається культурою, ясно, що в першу чергу релігійною культурою, але ясно, що не тільки релігійною. Це свого роду додана така вартість, яка прийшла в сферу людських чеснот ось пізніше, скажімо, в пізній античності, в середньовіччя. Люди зрозуміли, що до всього, що для них характерне як для людини, як для природньої людини, можна додати ще трошки чудесного, і воно дійсно ось для людей оце все чудесне пов’язується з цими трьома чеснотами. Перша чеснота ясна у нас яка – це віра, пістіс. Е-е… справа в тому, що віра, да – це початок цих чеснот. Ясно, що вона найперша. Без віри, без віри нічого абсолютно не буває, тобто вам, щоб мати взагалі будь-які надприродні властивості, будь-які благодатні властивості, ясно, що вам необхідна віра. І ми будемо говорити, в якому сенсі віра, да, що в першу чергу віра необхідна вам як довіра до Бога, довіра до цього всього надприродного, до чудесного, довіра до людей, до речі теж непогано. Ми будемо говорити: довіра до знань певних, довіра до власних якихось інтуїцій, які є природними, надприродними і так далі. І ось ця віра, вона відіграє вирішальну роль, вона свого роду відкриває простір вам в цю чудесну людяність, да. Віра відкриває… далі у нас є надія, тобто ось це така витривалість. Вона дуже схожа на мужність, да, от це від… відповідно надія – витривалість в цій вірі, да, сили цієї віри. Ну і вершина всього – це ясно – це любов. Ее… любов в цій схемі багатофункціональна, тому що ее… любов має величезну кількість значень, да, любов просто е… ну, скажімо, віра і любов конкурують між собою в тому, скільки величезну кількість смислів на них нанизують, да, які функції вони відіграють. Але в принципі тут найважливіша річ така, що любов є ось свого роду такою метавластивістю, до якої ми всі прагнемо, да. Тобто тут ти повинен бути людиною справедливості, праведником, та жити правильно – це свого роду ну якби потенційно десь відкрити в собі: чому я повинен виконувати якісь закони? Да, і ось я праведник, я свого роду як цей… ну, правильна людина, правильна людина – ортодокс, да. І далі тут ти просто повинен бути людиною любові, людиною благодаті. І це надзвичайно важливий момент, що якби… якщо ти тут весь такий правильний, живеш правильно, причому це не просто так, це все творче необхідно реалізувати, бо не творче ти ж нічого не реалізуєш, це все… ти повинен… тобто з середини себе відкрити. То тут ти живеш уже над цією праведністю, да, ти живеш любов’ю, і це якийсь ось такий вищий спосіб життя, вищий е… спосіб поведінки, про який ось всі власне і говорили, що це щось надприродне, і це дозволяє людині творити якісь чудеса. Ну і власне жити в цій, я б сказав би, топографії чудес. Ну, чимось даже Саша Філоненко постійно восторгається: «І вот дальше произошла чудесная встреча. Ну, что тут чудесного?» Ясно. Якщо живеш в вірі, в любові, я що тут ще ждати, крім як чудес, зустріч і всього іншого. І для нас дуже важливо ось в центрі нашого курсу, звичайно, це витлумачення ось цього моменту критичного, надзвичайно важливого, про що ми будемо багато говорити: як власне з’являється розуміння того, що таке віра, яке її значення, які з’являються інтерпретації і як відповідно люди зрозуміли дуже важливу річ, що метавластивістю, до якої вони покликані, є бути не просто от праведним і справедливим, да, мудрим там і тому подібне, а саме бути в любові, да. Як люди зрозуміли, що наприклад, ну, Бог за своєю сутністю, за свою за своєю особистістю, за всі… ну, за всім чим він є, да, Бог він є саме любов’ю, да, тому що зверніть увагу, в писанні є два визначення Бога, да. Один раз він сказав Мойсею: «Я є той, хто Я є», да, ну це можна розуміти так, що я єсть, да, я – буття, да. А другий спосіб: «Я є той, хто Я є, Я – Бог, отстаньте от меня, ніякого імені не скажу», да. А друге визначення, яке існує в писанні – це визначення відповідно вже в Новому Завіті. Ми зустрічаємо, що Бог є любов, тобто що е… це не його властивість якась, да, це він сам по своїй суті. І це надзвичайно важливо, ми будемо говорити саме в курсі, як люди могли дійти до такої парадоксальної речі, що Бог є любов, відповідно, що це не настільки само собою зрозуміла ідея, і люди дуже часто її неправильно розуміють. Бог є любов – що це була революційна ідея, і як люди зрозуміли, що це їх зобов’язує відповідно теж для… для абсолютно такої стратегії життя, якої раніше ніхто би й не придумав, і ніхто би жодним законам не зобов’язав, і зараз не зобов’язує, конечно, але відповідно якось запрошує, да, запрошує жити саме так – в любові. От про це ми будемо говорити. Ну, це на сьогодні все, що я хотів розказати. От таке. Маю надію, що це якусь користь мало. Погнали! А є у вашій модиві місце милосердя? Милосердя? Ну, справа в тому, що милосердя – це ж один із смислів любові, про це ми будемо говорити. До речі, це дуже добре видно в латинській мові, тому що там agape перекладається caritas, а caritas – це і є ніжне милосердя. Agape – це ніжна любов. Ми будемо про все говорити [музика]. Тобто ці схеми треба розкрити, любов це буде… ми будемо все розказувати. Все, до наступних зустрічей! ДКУ