Transcription
Без сумніву, Сковорода такий патрон, але ж є оці конкретні харківські романтики.
В Харкові навіть досі залишилось от оцей вайб такий альтернативності трошки. Чому цей стиль хвильова з'являється саме тоді, коли він приїжджає туди? Якби він опинився в Києві, ця проза була би інакша. Ну, у мене Харків стійко асоціюється з цим і мені це подобається. Що це за молодь така там була? При тому, що цей залізобетон є в поезії Василя Олана Блакитного ще в 20-ті роки. Мені просто цікаво от масштаби цього всього дійства собі уявити. От і ми, значить, в Харкові десь біля зоопарку, там тусуємося з мамою, ходимо. Це який рік? Не знаю. Це рік без мобільних телефонів в тому сенсі слова, який ми зараз вкладаємо в мобільні телефони. Тоді мобільний телефон був чимось дійсно так, але був занадто важливим. Ось. Ну, суть не про мобільні телефони. І ми, значить, з мамою виходимо з того зоопарку. Там тато нас ще десь на мавпах покинув, бо в нього є важливіші справи, тому що він десь глибоко глибоко всередині себе відчував ось цей все ж таки певний вольний настрій Харкова. Такий трохи пофланеріть вирішив місцями. Значить, літератувщина, да? Сем'янковщина. І, значить, він успішно собі кудись пішов і знайшов шинок і накидався. От. А в нього квитки, там якісь гроші, ще щось, документи. Це завжди буває в подорожі. Все треба довірити самій людині, яка може несподівано десь зникнути. І у вас, власне, з розуміння того, де він може бути, це типа Харків. В кращому випадку, можливо вже ні. Ось і дуже складно було знайтись. І я тоді пам'ятаю, що просто, по-моєму, був у батьків один мобільний телефон, типу на двох, і він був якраз у мами. І він вже там в якийсь момент свого загулу зрозумів, що а точно, я ж приїхав в зоопарк з дитиною, дружиною і в когось попросив подзвонити. Це був твій перший приїзд? Це був мій перший приїзд в Харків. Так. І це от дві речі, які, да, я запам'ятав. Це я запам'ятав мавп, які банани їдять і, власне, пошуки тата. Але в мене немає до цього якогось образи, нема претензій до міста і нема претензій до батька. Це навіть дуже харківська історія, оскільки потім вже будучи студентом, я попав в дуже схожу ситуацію в Харкові. І я подумав: "А хто я такий, щоб засуджувати тата?" Вибач, свого. Да, мені аж захотілось перепросити. Перепроси. Ей, ну, це ми вже залишимо на особисту нашу розмову. Товариство, е, це все не просто так. Це запах слова. Сергій Чурков і його дивовижні історії з Харкова. Євгеній Стасіневич, який, е, старший науковий співробітник Харківського літмузею. По чому ти мене без якихось регалій? I'm sorry, як з регаліями, з історіями. Молодшими. І це запах слова найкращий не тільки харківський, а загалом український подкаст про літературу і книжки.
Ми сьогодні говоримо, ми взагалі започатковуємо, якщо хочете, певний цикл розмов, е, невідомо з якою регулярністю, скільки ми їх зреалізуємо, коли взагалі цей подкаст закриють, наскільки скоро. Але, ее, ми хочемо поговорити про міста в українській літературі, про різні міста. Е і сьогодні починаємо з Харкова, тому такий логічний е вступ. Мої історії з Харкова пізніші. Я вже був, напевно, з мобільним телефоном. Так, я був з мобільним телефоном, бо це студентські мої роки. Я приїжджав, в мене виявилась там рідня. В мене досі там є рідня. Привіт, рідня. Мене дуже хороша. І нас водили, і ми пили, і парки, і те, і все, і зранку шампанське. Ее, було дуже хороші були. Попри те, що був важкий період в житті, е, тоді, але мені дуже зайшов тоді от Харків. Я потім ще довго, е-е, не повертався в нього, приїжджав точково на якісь лекції буквально кілька разів, а потім уже вторгнення і волонтерство, а потім вже співпраця з Літмузеєм, яка власне триває дотепер.
У тебе співпраця з Літмузеєм почалась вже під час вторгнення? Да. Так, це пов'язано з тим, що він під час вторгнення трохи, вибачте слово, оклигав і підняв голову. Ее, так, він був завжди притомний. Ось в чому річ. Ее, може ві ці всі обставини великої війни якось додатково його підсвітили, але не тільки харків'яни проактивні і оцей культурний е тонкий тонкий прошарок, але і в Києві, і в інших містах про Харківський літмузей знали. Це центр опозиційний ще з Помаранчевої революції. Він взагалі поставав, він поставав разом з незалежністю. Тому на його через його історію добре дивитися на на те, що тут відбувалось останні 30 років.
Розповім тобі ще трохи про Харків. Важливий чому Харків для мене важливий і чому мені хотілося б трошки більше часу в Харкові проводити і можливо навіть пожити трохи в Харкові. Я так підживав місцями в Харкові. Ми приїжджали там уже коли був такий був коли, да, уже був коли плюс-мінус дорослий. Ну, по-перше, так, я з Сум. І, власне, коли ти з Сум, то ти тяжієш більше все-таки до Харкова, ніж до Києва. Це через відстані просто дешевші квитки. 27 грн коштував квиток по студентському в Харків. І Харків - це перше велике місто, в якому я, в яке я був вже інтегрований, в яке я не просто потрапив як дитина, дивлячись на вулиці і на стіни, а як щось, куди я приїжджав вже по професії в Харкові, значить, відбулись мої перші е-е адекватні, плюс-мінус назвемо це комерційні виступи в жанрі стендап комедії. І це 2018 або 19-й рік. 2018 рік. Пандемійно. Це 2018 рік. Е-е, які це 2015. Ти що? Е, 10 років твоїй кар'єрі. Да, це 2016. 10 років моїй кар'єрі. Так. А коли був перший виступ? Мій перший виступ був влітку 2015. У тебе ось влітку 10 років. 10 років, як я в цій, значить, всій історії. Нічого собі. Да. І я поїхав в Харків, там було такий заклад Rossy Place називався, його вже нема, тому я не побоюсь називати це. І мені мені заплатили тоді 350 грн гривнів туди власне звідти пішла дорога. Арчу. Ну, оце в цьому і була певна романтика і харківська теж романтика, бо в Києві я себе зовсім інакше почував. В Києві якийсь темп мені здавався швидшим, якось все було різкіше. А Харків він був суворішим, як на мене тоді, бо я все одно більшу частину часу проводив десь серед панельок, десь вписуючись до якихось знайомих, друзів. От і я приїхав в Харків, значить, і у мене, я пам'ятаю, був було прибуття поїзда десь там в 5й ранку і я собі за 20 чи скількість гривень взяв диванчик в підвищеному комфорті і спав там десь до обіду. Вже набридло мені спати до обіду. Я думаю, ну, піду шаритись по, значить, Харкову. Пішов там в якусь кав'ярню, там ще сидів. Ну, гроші то були, котлета на кишені. Котлети ще не було. В тому то і дело. Я зайшов в McDonald's. В McDonald's раз зайшов, потім пішов в кав'ярню, хотів там посидіти в іншу. А знаєш, в цій кав'ярні, де ти бачиш вивіску і там написано капучино там 30 грн, а ти заходиш і вони щось тобі навершують і виходить 60. Угу. І я так зайшов, і мені так навешали, і я вже подумав: "Ну, не по-пацанськи якось сказати, що в мене не вистачає. Я всі свої гроші віддав за цю каву. І оце чекав цього виступу в Росі Плейс. Виступив там біля телевізора, щось порозповідав. І по ітогу поїздки, да, що сміялись, по ітогу поїздки вийшов плюс десь гривень в 30. От і перші мої от перша така регулярність я почав виступати от перші такі виступи, які вдалі були. Артклуб Карова, якщо такий пам'ятаєте, значить, я тільки знав про нього, чув, с ні їздив, там вже виступав. Ось плюс ми грали в регіональну лігу сміху колись своєю феноменальною командою Вечірні Суми. Фелікс Редька, привіт. Вечірні Суми, як sweet. Так, да, дуже спасибі тобі за цей вайб. В ньому харківське дуже тепле відчуття. І що мені завжди там подобалось, це певна така альтернативна молодь, яка там завжди була присутня. І мені завжди хотілось якимось чином інтегруватися в цю тусовку, бо ми приїхали колись на цей, значить, фестиваль регіональний і вписались майже прямо на пу майже прямо на Сумський історичний музей. Так, історичний музей. Ось отут кузятка на розі. І заходиш далі, повертаєш наліво. І в цьому я тоді, ну, в Сумах я бував тільки в пострадянських цих хатах, всяких панельках. І ти заходиш в цей царський під'їзд, короче, в великій стелі. І ми тоді в п'ятьох жили в одній кімнаті, яку в комуналці знімала дівчинка якась наша знайома, і вона нас до себе вписала. І ми тоді з нею говорили і я кажу і вона каже: "Я там знімаю її там за стількись грошей". І це була досить немаленька сума, але це центр. І вона каже: "Але, типа, в мене отут білі стіни, паркет, ее висока стеля." Є такий шум вообще в Сумах можна зняти супервроремонт. Як це так? І от там десь я вперше почав відчувати, да, оці от всі е речі, пов'язані з красою, естетика, щось щось щось щось красиве. Тому да Харкова у тебе це перші виступи. Ти говориш, а у мене фактично перша така робота постійна. Я ж всі ці роки вже 10+ ніколи не мав одної роботи. В мене ніде не лежала навіть трудова книжка. Вона у тебе є? Ось тепер вона лежить там. Коли вони спитали, де твоя трудова книжка? Я розгубився, бо я не знаю, де вона. Можливо, в Могилянці залишалася. Не було. Я ж рухаюсь, рухаюсь. Критик, який рухається. І ось для мене Харків ще й місце такої першої якірної роботи. Я вважаю, що життя треба, да, дійсно прожити так, щоб в 35 40 років не знати, де твоя трудова книжка, але при цьому почувати себе нормально. А почому? А потім А ні, в Харкові. В Харків покладу. Там Харків і українська література. Мені цікаво, що це за молодь така там була? Ти говориш про іншу вже молодь. А про яку ще можемо сказати?
От ти думаючи про літературу і Харків, про культуру і Харків, який набір імен в твоїй голові, Сергію? У мене все зі Сковороди починається. Все зі Сковороди в мене. Нічого собі. Над містом як дим стоїть Сковорода. В мене одразу стоїть Сковорода. Я пам'ятаю, як я був останній раз в Харкові. Це було минулої чи позаминулої весни, я не знаю. Ми з тобою тоді бачились. Ми з тобою бачились. А я після того, здається, ще раз був. Може бути. Це той рік був? Може. Ні, той рік. Да, дійсно, ми ж з тобою бачили. Ми бачились, гуляли, ходили до Хвильового, робили селфі, тільки змінили назву вулиці на Хвильового і ми фоткалися там. Були в молодіжному парку. Ми ж ми ж там були були. Дуже дуже класно. Мені, до речі, Євгеній провів екскурсію до будинку слова, сходили. Навіть піднялись, зайшли в нього, ми піднялись до квартири Хвильового. Хвильового, там де написано Микола Григорович Хвильовий, дата народження і т.д. Да, ручкою такою на стіні. І досі є це. Хто там буде, подивіться. Е і що? Сковорода, без сумніву, Сковорода такий патрон. І цим патроном його, е, зробили не нещодавно. Він от це, напевно, е ота обставина, яка не була зроблена. Тобто це не та легенда, яка е культивувалася якось з часом. Воно до досить органічно пішло від початку. Сковорода, який переважно мандрує Слобідською Україною, е, і, звісно, осердя цих мандрівок Харків, то йому і бути патроном, добрим духом саме цього міста. Так. А далі це тільки приростало. Харківські романтики, потім Багалій історик, е-е, потім, звісно, Тичина, його там поймав Сковорода, е уже Жадан, який співає не в одній, не в двох піснях про про Сковороду і усіляко його підсвідчує. Плюс науковці, плюс митці. Сковорода. Так. І, до речі, я сказав Слобідська Україна. А от чи знаєш ти, що певний час саме те, що ми називаємо зараз Слобідською Україною, цю, ну, регіон, його там і закріпилась назва Україна в певний момент, бо Гетьманщина була Малоросією. Угу. І тому сам Сковорода говорить, що Малоросія моя мама, тому що я там, я там вчився в Києві, він народився. Так. А, е, Україна, говорить він, - моя тітка любляча, добра. І ось про що мова. Про це добре писав е-е Володимир Маслійчук, історик. У нього є окрема така розвідка про про назви. І ось він там це підсвідчує, що навіть от от той регіон, в осерді якого знаходиться Харків, певний час називався саме Україною. Це була Україна, а Малоросія була там. Отакий він. Сковорода. Е, звісно, Сковорода.
Після Сковороди починається ХХ століття. Це значить ХХ століття. Потім уже ХХ століття. Там треба говорити про харківських романтиків. От ти сказав харківські там романтики, але ж є оці конкретні харківські романтики. Навіть коли відбувалося переназивання центральних вулиць, е і от коли думали, а на що ж поміняти Пушкінську, тепер вона Сковороди, то дуже нам хотілося, ми в певних колах це обговорювали в літмузейних, не тільки щоби ця вулиця стала вулицею харківських романтиків. І це би було не тільки про те, генерацію Костомарова, Митлинського, Срізневського, Боровиковського, Петренка. Звісно, там і Жадана можна вважати харківським романтиком. І сьогоднішню молодь можна вважати харківським романтиками. Міська Барбара, який переїхав в Харків, можна так само називати е таким романтиком, да. Тому є оця наліпка і вона теж е-е породжена Харковом, а більше того, вона породжена ще Харківським університетом. Ми коли думаємо про Харків, треба не забувати про університет. Ех, я в нього майже всту, ну, точніше, я в нього вступив, але не поїхав вчитись, тому що цікаво, якби моє життя розвивалися. Зараз сиди з тобою не тут. Майже майже. Може б ми б сиділи по-інакшому. Просто ти був би на цій позиції ее ліворуч в кадрі. Тобто і це авантюра ціла Каразіна з цим університетом, як він це пробивав. Врешті, яка наука там постала в цьому ж діапазоні від Костомарова через Потебню до Шевельова і далі, далі зараз є, зараз активно функціонує Харківське історико-філологічне товариство Відроджене, наприклад, і випускають свої ее свої такі журнали. Е і ось Шевельов прозвучала знову це магіч, да, до речі, якщо не бачили, є у нас чудовий випуск про Шевельова десь може буде. Так, є посилання по-любому десь, а якщо нема, то ручками пішли. Шевельов ще один патрон нашого подкасту, як ми вже зрозуміли, окрім Миколи Григоровича, в нас ще Юрій Володимирович. Ми з тобою почитали і поперечитували один текст Юрія Володимировича. Я, до речі, от останнім часом після запису нашого подкасту про Шевельова якраз в основному переключився на читання Шевельова, бо дуже зручно, е, враховуючи ті проміжки часу, які я маю вільні, вони якраз недостатньо великі, щоб почитати е таке довге, а це якраз дуже гарно лягають. І я оці, е, шереха, оцю книжечку потрошку, значить, читаю. І ти мені закинув ще, дуже тобі дякую, есей Шевельова про про Харків. Четвертий Харків. Про четвертий Харків. І взагалі оця його концепція з тим, що були різні Харкови, він там потім починає аналізувати повість про Харків. Ось я її хотів прочитати перед е перед подкастом. Не прочитав. В цілому плюс-мінус орієнтуюсь про що була там, але це хороший текст, абсолютно незнаний. Е, от у нас зараз, коли ми любимо начебто урбаністичну прозу і тягаємось цим містом Підмостю безкінечно, ее, то у нас є про Харків дещо. І це хороше. І саме Шевельов доклався до того, щоб цей текст врешті був опублікований, бо Лиман був такий інтроверт, який не хотів нічого публікувати. Шевельов його роками розкручував на всі ці публікації в еміграції уже в штатах. Вибач. І тому, да, тому це окрема історія, що є повість про Харків. Point, але важливіша, може, для нашої розмови сама концепція Хвильового Шевельова. Ну, він, значить, розділяє у нас, е, першочергово це три Харкова. Е перший Харків - це той Харків, який у нас з'являється після Хмельниччини, власне, початок Харкова, коли він з'являється, там ремісники хлопці, слободи. Це ж туди йдуть як на на вільні землі незаймані. Це інша міра свободи. І цей ну я не знаю просто, як це вимірюється, як це працює, але ці всі історії, вони дійсно впливають на характер міста, на його ось от мені мені от харківський вайб, він відчутний на Подолі, наприклад, в Києві, якщо про нього говорити. От я так кудись ближче до такого ще докува. Мені от на Подолі якось попухарківське. Ну, якщо ми не говоримо про ці про проспекти там і все таке, бо у мене дуже довго було от стійке підліткове відчуття, бо я постійно приїжджав в Харків на якісь змагання підлітком і ми це метро, короче, кудись якесь дюса їдеш, люди якісь. Я в Харкові в мене кинули цим недоїдкам у яблука в метро просто так. Це щось я просто спускався по сходах і чоловік кинув мені яблука і отак в мене кинув хлопчик якись. І все. Можливо, це було якесь попередження, да, з майбутнього. Значить, є у нас цей Харківський, перший Харків. Е, да. Потім у нас другий, другий Харків, це вже ХХ століття, це вже він більш імперський. Так. Е, так. При тому, що він навіть, звісно, абсолютно така частина імперії. Угу. е, легальна і, ну, впаяна, але він при цьому такий запорохнявілий, так, він такий губернський, його статус. І це як певний такий його образ оцього. Я зараз використаю цей зворот з російською літературою. Оце місто там ен от змалювати якесь провінційне темне брудне місто, девоя, а болото, нічого цікавого не відбувається. Власне, отакий от Харків. І потім при тому, що в цьому Харкові, і це сам Шевельов дуже добре знає, постає університет. От знову ж таки і він бенефіціар університету Харківського, але він цей період отак описує, що це, ну, такий сіруватий Харків, сіруватий Харків, потім, е, Українська революція і третій Харків відбувається. Це той Харків, який зараз ми, мабуть, перевідкриваємо для себе, передосліджуємо. Харків Хвильового, Харків Хвильового, Харків будинку слова, Харків буремних літературних дискусій. Мені здається, надзвичайно цікавого е публічного життя. Я думаю, що куча подій, бо мені просто цікаво от масштаби цього всього дійства собі уявити. От звичайний буденний там день харків'янина, що вони, куди вони ходили, як це ж А є є такі розвідки, вони просто більш такі академічно такі ресорчні, але є такі пропор певний момент, да, 20-й Харків стає ну епіцентром взагалі всього того, що ми називаємо Київ консервативніший. Київ все-таки в Києві сидять неокласики. Ось що важливо. Це зеровці, а Харків це Хвильовий. Це може, ну, хай це не здається стереотипом, це певне узагальнення, але так є. Київ в плані мистецтв стриманіший. А взагалі в Харкові навіть досі залишилось от оцей вайб такої альтернативності трошки. От щось зараз там от щось от всьому. Це навіть от блін, не знаю, колись дуже це відчувалось навіть на стендап сцені. Навіть хтось знайомий з Вадаком виключно погояльності вже за час повномасштабного вторгнення, то це якби верхівка айсберга. Насправді його найцікавіше, найприкольніше, на мою думку, і роботи, і виступи, і взагалі як персонаж. Е, він якраз Да, да, да. давно ще театру Воробушок і так далі. І мені тоді це в комедійному плані здавалось якраз дуже новаторською історією, цікавою, бо в Києві якраз таки було досить ее досить консервативно в цьому плані. Ось і всі прикольні, цікаві коміки, зарі українського стендапу, про що я переконаний, теж колись будуть говорити насправді. І напишуть, може і напишуть, бо я мені здається, що це це це ти можеш сміятися і організувати з цього, але мені здається, що стендап дуже добре фіксує зараз час. Те от виступи коміків, які є зараз, вони дуже гарно фіксують. Швидше, поки ти, Роман, написав, уже воно застаріло, да, буквально зміни за ці три роки. Але в стендапі є оперативність, да, і дуже зручна форма, зрозуміла, яку легко досліджувати, яку цікаво дивитись, але не про це мова. Да. Да. Третій Харків, значить, Харків відродження українського відродження. Епіцентр цього відродження українського, але стаття називається четвертий. Четвертий Харків, бо говорить він про Харків радянський вже, про Харків після репресій, навіть тоталітарний вже не 20-х, а 30-х тоталі тоталітарних Харків, про те, як люди, що народилися і по суті не застали, не побачили ані Хвильового, ані Курбаса, ані їх, як вони живуть в цій атмосфері страху, постійного контролю. І він там далі починає от говорити про цей текст. Да. І от тут важливо, що і в цьому самому тексті, хорошому тексті Лимана, і в рецензії Шевельова, не робиться отаке категоричне розрізнення, мовляв, в 20ті - це ого-го, а 30ті - це вже в фу, кров, терор і насилля. Е-е, вони говорять: "Так, оцей чек тоталітаризму очевидний, а, е-е, але також є характер, там є несподіваний оцей докрут, що ця молодь не нерепресована молодь справді радянська, бо вона не знала ніякої іншої реальності. Вона отримує певні такі особливості характеру, на які ще треба в майбутньому подивитися, бо це пишеться, ну, в той момент, коли ще незрозуміло, е, що далі буде з цією молоддю. І і Лиману незрозуміло, і Шевельову незрозуміло. Тому от от оце важить, бо по-перше взагалі важить, що у нас є текст про місто 30-х років, так? І він написаний людьми, які порятувалися, але це ще текст, в якому немає отакого вироку, що все оце вже втрачене якесь покоління тоталітарне. Він не про це. Він про те, що це якась інша вже молода людина, але це не означає, що вона тільки паскудна, схильна підпорядковуватися, клонитися. Там ідеться про про певну її міцність навіть. Ну, це взагалі, мені здається, в Харкові дуже гарно відчутна риса - це характер. Все-таки не будемо забувати, ми говоримо зараз багато про мистецький Харків, але Харків все ж таки, і це якраз наслідки, мабуть, четвертого Харкову. Це індустріальне дуже місто, в якому багато робітників, в якому багато людей, які там про літературні дискусії особливо не цікавились, а які працювали на безліч оцих заводів. Я взагалі зараз подумав, що можна було б класний текст написати про харківські 20-ті з позиції якогось працівника чи працівниці, які ходять побіля цього всього і нічого не помічають. У них зовсім інше життя і воно теж цікаве, насичене, нове, свіже, але вони не ходять на Куліша, не читають, значить, Сенченка там і все таке інше. Оце було б цікаво. І в Харкові є ось ця от, я не знаю, ну, от люди, яких я знаю з Харкова, в них є певна така от закалка, я не знаю, як це назвати. Ну, тобто нарваність, не нарваність, ні, вони про це дуже сильно було відчутно от на початку з початком повномасштабки, як Харків стійко витримав, дуже швидко і прилипло і постало цей залізобетон. При тому, що цей залізобетон є в поезії Василя Олана Блакитного ще в 20-ті роки. Я потім знайшов якось, ну, напіввипадково, не не шукаючи саме цього. Е, і уже зараз, уже з часом харків'яни почали трошки, ну, оцей культурний прошарок уже кривитися на цей залізобетон, бо це щось теж дуже, ну, з одного боку, спробуй його розбий, а з іншого боку, якщо ти просто залізобетон, то тут, ну, які ще в тебе є властивості тоді, да? Хочеться ще якогось, якогось образу, якоїсь метафори. Але справді, та Харків, о, ось він цей характер. Я пам'ятаю, що я ще не їздячи в Харків чув про нього, як про міліцейське місто. Я зараз сиджу і весь цей час, от поки ти говориш, у мене в голові крутиться інший синонім, да? Я думаю, чи потрібно про це говорити чи ні. Наскільки воно в контексті нашого Я не дуже досі розу, тобто я розумію головою, е, ну звідки це пішло, так? Е, але у мене цього досвіду нема. Я я якось не бачу цього фльору там. Ну, мені здається, тому що ти просто з ним не стикаєшся. Але давайте для чесності скажемо, хто з, напишіть в коментарях, хто з вас на якомусь іншому, в якомусь іншому місті країни виходив з вокзалу, заходив і одразу попадав на собаку з поліцією, яка тебе обшукує. Я там всі свої житті рази, коли мене обшукували на вокзалах, було виключно в Харкові. Тільки в Харкові. Ніде ніколи ніхто мене не чіпав. І я пам'ятаю, як я їхав ще до нашої зустрічі. Ми, значить, збирали, е, це два роки тому вже, мабуть, да, збирали гроші для, ее, блін, як же підрозділ, не пам'ятаю, підрозділ вже, на жаль. Е-е, і у них ППД в Харкові, ми їм збирали гроші в турі на пересувний, правильно, душовий комплекс. Да, да, да, да, да. І потім його везли, власне, коли його зробили. І от ми приїхали, е, в Харків, і я такий: "Блін, Харків, я так люблю Харків". Щас ми підемо в буфет, щчас підемо в буфет їсти піцу. І оце всьо. І я тільки виходжу і мені: "Ппем, сюда, що в рюкзаку". Ні, ну слухай, ну це вже війна велика і уже Та і до війни, до війни таке заходи контролю інші. Та якого заходу контролю? Це не заходи контролю. До у мене ніколи от не було цього. У мене було, бо я їздив тіпа постійно із сумського поїзду. Ти виходиш і всі знали завжди, що нічого в носки ти не суєш собі, коли їдеш в Харків. Якщо тобі щось треба, ти вже всередині Харкова знаходиш. Бо незважаючи на цей тотальний контроль, який там відбувається в Харкові, все, що хочеш було. Є ще другий Харків і треті підземні Харкови, які не тільки історично мінялись, а вони ще інший Харків. Ну, до речі, Шевельов говорить, що вони нашаровані і це ж ніку
Йоханцина, Гецсбі на закритому каналі. Також щомісяця ми збираємось на книжковому клубі та обговорюємо важливі тексти. Переходьте за посиланням в описі до цього відео та ставайте частиною нашої спільноти.
Дивись, ще два моменти, які мені хотілося б обговорити з тобою в контексті Харкова, це перенесення радянської столиці з Харкова в Київ і вплив цього на Харків. Як ти думаєш, яким могло, яким міг би бути розвиток міста? Все ж таки та напівофіційна така історія вимушена для більшовиків, тому що Київ занадто глибоко. Треба було триматись ближче до Москви, е, ближче до Донбасу, тому ні, Харкову це допомогло. Я пам'ятаю, що навіть колись чи Сергій Жадан десь ми дискутували і він щось таке каже, що, ну, це якась така майже випадковість, якби якось по-інакшому, може, в Полтаві би так пощастило, ще щось, не знаю. Не не я не думаю, що це аж така випадковість. Мені ця думка не відгукується. Все-таки Харків отой уже другий Харків уже по-своєму може притягував третій Харків. Тому е ні, ну, е-е якби в Київ продовжив бути центральним містом, е, коли постає союз, то культура була б якійсь би іншій конструкції. Очевидно, це дуже важко. От. Але при цьому Київ, він складніше наче вписується в цю от концепцію. Не так гарно вкручується. У нього своя міфологієма вже історія. Да, легенди свої у нього є і і це ж теж впливає на певну консервативність, я би навіть сказав.
Я просто не знаю, я погано знаю географію Харкова. Може я знаю, орієнтуюсь, але я маю на увазі, що в Києві от є дуже стійке у мене щонайменш, розділення між Києвом і потім того, що набудували в радянському Києві. Тобто є чітке розділ от є берег прямо річка розділяє і там нічого не було, а потім бабах побудували і це теж березі теж купу всього побудували. Не тільки в Чернігівській області, як називають. Ні, в Харкові такого нема, звісно, тому що багато всього трапилося за за той час. І Харкову, ну, це таке перемноження імпульсів було, політичного імпульсу. Починається нова політична система і місто, яке наче готове до цього теж. Я думаю, в Хар в Києві так би не склалося. От це така тема ісеїстична. Про це гарно есей писати, про це важко написати наукову якусь роботу, бо типу і як побачити сліди того, що митці мисткині творять в місті в їхніх текстах. Ну, якщо це не тема, якщо це не конкретний Харків Леоніда Лимана, якщо це не конкретний Харків Сергія Жадана, Квітки Основ'яненка, ее оцих всіх Миколи Хвильового рабесок там чи поезії, чи Сашка Ушкалова БЖД, так, якщо це не рівень сюжету, не рівень локації, то як відчути це треба відчути, як побачити крізь свій, значить, досвід індивідуальний.
А я тобі поясню, як ось що таке Харків. От як я для себе характеризую Харків і чому я його люблю. І момент, який я Харків полюбив і можливо пошкодував, що колись я там його інакше собі уявляв. 2022 рік, січень, до повномасштабки залишається місяць. Вже є там якийсь накрут. Нас з е-е Антоном Тимошенко, Настю З ухвалою Сергієм Ліпком запрошують виступити в харківському ХНАТОБі зі стендап-концертом. Це ще, я нагадаю, не часи, коли український стендап збирає типа Палац України. Це часи, коли український стендап не завжди збирає кальянні. Так е ось і нас туди запрошують, ми приїжджаємо і в малій залі ХНАТОБу набувається повна зала людей і відбувається просто фантастичної якості концерт. Всі ці люди, це ми вже всі були українськомовні коміки, це була україномовна молодь, ее патріотична, проукраїнськи налаштована абсолютно. Е це нагадаю до повномасштабки. Угу. Я тоді в мене все одно було оце от що Харків таке проросійське сянкернес туди-сюди все равно воно десь фоном у мене залишалось. Тому що оці всі історії, про які ми зараз говоримо, я не буду брехати. Я до повномасштабки особливо там не знав ні за третій Харків, ні за другий Харків. Я знав типа Металіст. Супер. Ти знав уже за отой п'ятий Харків, про який думає далі Шер Марка Деч і всі діла. А він виявився отаким. Ось і ми тоді взагалі просто офігіли, наскільки був класний концерт. Але я намагаюсь змалювати цю картину ХНАТОБ, якщо ви його бачили. ХНАТОБ всередині ХНАТОБу. Українські коміки з типа жартами. Там побули жарти вже про от те, що насувається війна. Ми з Антоном Тимошенко нас тоді поселили в готелі. І в Харкові раніше було багато дуже апарт-готелів в центрі, які знаходились в подвалах. І нас поселили в готель. І його цікавою, значить, фішкою було те, що там не було вікон, звісно ж, але були штори на стіні. І ми ще такі типа: "Ха-ха, хі-хі, що, ну, нема вікон, що це таке, куди нас посілили?" Ха-хі. І потім почалась повномасштабна війна. Я пам'ятаю, ми вертались до цих фотографій і такі: "О, а зараз ми вважаємо, що це дуже гарний, дуже гарний готель". І ось це для мене якраз дуже класна ілюстрація того, чим Харків є. Це ХНАТОБ, всередині якого ее молоді українці прийшли нам молодих українських коміків. Це був перший час, коли перший раз, коли ми там себе відчули, ну, дійсно відомими людьми там, що за нами хтось хотів сфоткатися, в чергу стояв, що і ми потім вертались в поїзді. Мені дуже відклалась в голові ця поїздка. Е, і щось говорили там про життя, про то, що як буде, якщо почнеться війна, хто що буде робити. І дуже цікаво зараз дивитись на те, власне, як все склалося через три роки. Але оце от найбільш харківська, короче, подія для мене, яка була.
Ти говориш про особистий досвід. Ну і він же на те особистий, що дуже індивідуальний і такий його важко масштабувати. А от як сказати, що от місто прям буквально накладає свій слід е на те, що в ньому пишеться чи що в ньому твориться? В мене була така спроба теж досить есеїстичної лекції, де я намагався пояснити стиль Хвильового, оцей фірмовий стиль, під якого тільки потім влягли. Та саме тим, що він це уже все пише під враженням від нового побуту. Пояснити це Тростянцем. Це ти би міг спробувати це пояснити Тростянцем, а я навіть якось там так це крутив, що оця така дірявчастість його прози, багато тире, е, перестрибування теж якось входить в резонанс з з цим різним Харковом. Тут ідиш, ідеш, а ще тоді це було, е, очевидніше. Ідеш і там, е, сільський такий Харків, так, е, та Москалівка, а ідеш там оп, уже оцей імперський Харків, а тут оп, уже, ну, не хмарочоси, але принаймні ця індустріалізація, юнка з голубими очима, наприклад, да. І можливо от от оці оці контрасти, вони якось ритми цього міста, перепади цього міста могли вплинути на прозу. Це дуже важко довести, але можна на рівні концепції можна запропонувати, чому цей стиль Хвильового з'являється саме тоді, коли він приїжджає туди. Хтось каже: "Ну, просто дозрів писати". Ну, я впевнений, що якби він опинився в Києві, ця проза була би інакша. Інакшого ритму, інакшої фактури. Та ну, от от отаке.
Тут просто це набага набагато глибша історія в тому плані, що те, що ти пишеш, воно дуже сильно залежить від того, яка ти людина. На те, яка ти людина дуже сильно впливає, де ти, де ти, по яким тися ходиш, по яким ти ходиш вулицях, наскільки це вузькі, так, а наскільки це широкі. Я думаю, що є кореляція з цією фізіогномікою, ну, типу з взагалі з почуттям людини в просторі. І можна проводити якісь паралелі потім як яка пишеться проза чи поезія. Якщо ти живеш в старенькому тісному місту, якому тисячі років десь в Європі, цікаво подивитися, цікаво спробувати знайти спільний знаменник у поетів і поеток, які виростали в таких містах, музеях, наприклад. Та натомість, коли ти приходиш в Харків, уже роки революції такі буремні, чого там тільки не було у Хвильового, так позаду, і ти приходиш і і сідаєш писати, ее, то то це інший якийсь досвід, але от пов'язати місто напряму з літературою не просто, але шалено цікаво, мені здається. Я в голові продовжую це робити. Можливо в інших випусках, якщо вони будуть, ми будемо витоншувати цю методологію, дивитися, як це місто все-таки конкретно от як воно опинилося в тексті, де його вплив.
Було би гарно, Євгенію, щоб у нас одного разу здійснилась наша дуже-дуже-дуже стара ідея про те, щоб ми в різних містах з запахом слова побували з офлайн виступами. Давно у нас не було, до речі, офлайн виступів, на превеликий жаль. І офлайн виступи, мені здається, теж можна навіть на офлайн виступах. Ми в різних були локаціях і були різні офлайн виступи. Абсолютно, менш вдалі і більш більш вдалих було більше. Я абсолютно згоден. Цікаво було подивитися, якби ми говорили в різних містах. Це правда. І не обов'язково про ці міста, не обов'язково їхати в Харків, говорити про Харків. А приїжджаєш в Харків, говориш про Івано-Франківськ, просто начинаєш дротувати там харків'ян. Ее, та будемо вірити, що якісь та я пишаюсь дуже Харковом і тому що я поруч з ним виріс і тому що я в ньому дитинстві частенько бував і мені гірко скажу відверто, що я свого, значить, слабідського походження довгий час соромився і вважав, значить, що я прям соромився чи просто його не висував на соромився. Не висував, ну, мабуть не прям соромився. Ну, так, типу, не чим пишатися, нема чим пишатися. Хотів уїхать, хотів поїхати, а зараз читаючи новини про Суми, не маючи можливість в Суми поїхати, я вже такий: "Блін, а хотілося б там в Суми туди", бо Суми насправді багато в чому схожі на Харків і такі менші менше Харків, менші виглядає насправді. Значить, ти живеш в якомусь, ну, у мене що не менш було враження, що все-таки живеш в якомусь мікрорайоні Харкова в тому плані, що не відчувається оцього перепада. Приїжджаєш в Харків, там просто більше трошки всього. Во трошки ширше, масштабніше, але немає. От центр теж річка сквер, парк тудись. Ее історичні ось ці діляночки, які в Сумах збереглись. Маленьких архів, я так якось не думав. Е, ну це я для себе так його мальовував. Це знову ж таки індивідуально це це легітимно, бо я я насправді в різних випусках буду різні порівняння си, тому що якщо насправді говорити про Івано-Франківськ, наприклад, він теж мені Суми дуже нагадує. Але зовсім інший переконливий для нас.
Дивись, ее, ти напевно ще не читав цієї останньої книжки Сергія. Знову ми його багато згадуємо. Арабески. Рабески. Арабески. Знову ж таки Арабески туди і рабески Гоголя. Хо-хо. Ее і там багато про спальники Харкова. Питання в мене, блін, я дуже захоплююсь, якщо чесно, Сергієм Вікторовичем, що він ще встигає, короче, писати. Ну я прям щиро захоплююсь. Молодець. Це така невеличка книжечка оповідань. Ее, ось вона вийшла. І там, звісно, вона про Харків. Мені здається, що найкраща проза Сергія про Харків, це все-таки Месопотамія. От я стою на це бірка оповідань різних, роман в оповіданні, роман в оповіданнях шитий. Там вони вони перетинаються ці люди, ходять в гості, пиячать, закохуються, сплять, аби в кінці потім витворити певну таку спільну історію. Там є пару дуже гарних історій. І вони теж, до речі, дуже харківські. То і це межеріччя, Месопотамія. Це ж значить межеріччя, межріччя. І це географія. І мені навіть більше це подобається, ніж Депишмот. Депишмот, звісно, ну, це така початок найновішої української літератури нульових років. Та свій статус є оцього тексту. Але Месопотамія з такою тужливістю світлою, оце якось текст дуже світлої тужливості, такої дорослості певної. О, так і живемо. Отакий от ти читав, да? Ти пам'ятаєш Месопотамію? Я її не так давно читав. Я її читав, коли ми записували буквально, ну, як в мене час зараз сути, да, да. Як ми записували випуск про Сергія Вікторовича якраз, да, ми записували і я тоді якраз читав Месопотамію, бо я її так щось читав там під ну підлі. Якби треба один зараз текст про Харків перечитати, то це може бути якраз Месопотамія. От я би радив.
Що ще? Харків. Харків, де твоє обличчя? Е, що ще? Ну, є БЖД Сашка Ушкалова, то теж перевидали. Є така проза уже, ну, та дещо інша. Мені ще здається, що Харків зараз буде якийсь новий поставати в українській літературі саме в контексті війни, тому що Харків зараз, ну, тобто я не знаю, наскільки ви там дотичні, недотичні до якоїсь взаємодії з військовими, але власне Харків - це такий певний хаб, е, в якому, ну, там цілий певний напрямок. Він таким став ще в 14-му році. Тобто, приїжджаючи в Харків, е, у тебе набагато чіткіше відчуття близькості фронту, ніж там, скажімо, в Хар ой в Києві. Тому мені здається, що це має має має мати місце, навіть не тільки про те, що Харків, ну, що там були прям бойові дії і він обстрілами, а історія саме про те, як Харків стає таким от якимось форпостом таким великим. І Харків супер. Ну, я досі продовжую якісь адреси там з'ясовувати для себе тих людей, які мені були важливі. Не тільки з 20-х. Хоч, що важливо, що Харків, звісно, Харків точно, ну, не є і не може дорівнювати навіть попри всі ці парки свою прибраність і чистоту не може дорівнювати тільки оцьому кернесату. Це вже, до речі, інший Харків і він теж є. Да, але він точно не тільки він, тому що і не тільки 20-ті, ось що важливо, бо, ну, звісно, не тільки Держпром, не тільки великі площі, є ще між Держ Держпромом і Кернесом теж оце все там ХХ століття. Так, саме тому це і цікаво, тому що це парадокси, то тому що це світи, які не мали уживатись разом. А тут в одному просторі вони просто буквально поряд і Кернес, який руйну, ну, значить, е, призвів до того, що табличку було зруйновано Шевельову, так? І і оце все воно перекручене. А а тут взагалі сліди ще іншого якогось Харкова поряд. Абсолютно. Оце, да, Харків, звісно, 20-ті нам ще там багато, що ми можемо для себе е активізувати, гальванізувати, але Харків, навіть культурно і літературний Харків, ну, ніяк не дорівнює тільки 20-м. Сергій он собою це все показує зараз. Так. Але і до Сергія було от літмузей починався в кінці 80-х, в 90-ті. Там були теж фігури. А Василь Мисик який поет, до речі, важливий для Сергія. Якщо почитати поезію Василя Мисика до кінця 20-х, початку 30-х в харківських журналах я колись відкриваю, не пам'ятаю, чи я говорив це на випуску про Жадана. Я якось підвис на одному моменті в Харкові. Я це прямо сидів в бібліотеці, читав в грудні 21-го року на резиденції і там дикція чисто така жаданівська. І потім я вже зрозумів, що Сергій там принагідно згадує про Василя Мисика. Він йому важливий. І Василь Мисик - це дуже, дуже харківська історія. Тобто, а це такий наймолодший в 20-х, який потім був репресований і повернувся і і ще жив там.
Словом, словом, словом, словом, словом, словом. Ти би що порадив? Що би я порадив почитати? От я кажу Месопотамію, а ти теж кажеш Месопотамію. Ну, Месопотамію я би просто безвідносно до Харкова. Безвідносно до Харкова радив би почитати. А якщо ми говоримо про Харків, я не знаю, в мене чомусь Куліш в голові крутиться. Микола Куліш. Угу. Да, я Маклену Граса. Да, Маклену Граса. Ох, Маклена Граса. Які спогади є про Маклену Грасу у Юрія Лавріне. Ну і насправді, насправді абсолютно щира рекомендація. Я от в рамках підготовки прочитав цей есей, про який ти говорив мені, четвертий Харків і от да його теж прочитати. Ну і загалом знову це така дивна дивна буде червона лінія, яка у нас від подкасту до подкасту відсвятковується. От чим більше Шевельова читаю, тим більше, розумієте, скільки воно ми поділу ми приросли все-таки ще одним патроном. Він вірний Хвильовому. Наскільки поділу людина, да, говорила. Ну і я не знаю наскільки там коректно там санарійну зону, наприклад, або ці самі там скоріше певний дух такої сприкреності уже є. Звісно для мене, якщо так Хвильовий, то це там ну арабеський арабеський, я так думаю. Листопад синій. Угу. А я що хотів сказати про, до речі, в коментарях можете написати, бо візія Шевельова була така, часто їх путаю. Шевельов Хвильовий, вони такі важливі нам дуже. Він казав, що це четвертий, а далі буде п'ятий. Так. І отут питання. І ми мали навіть цілий фестиваль з літмузеєм, який називався П'ятий Харків. І записи його, до речі, лежать і можна дивитися. І там, і я теж грішний є. А, але ми дискутували, що таке п'ятий Харків. Він коли був? Він після Другої світової до 91-го року чи п'ятий Харків. Це те, що дотривало до 22-го року, до 24 лютого. І оце все було п'ятий Харків. Він виявився зовсім іншим, ніж хотів би думати про це Шевельов. І сам Шевельов побачив цей Харків 90-х і теж не був сильно причарований цим всім. А а тоді почався уже шостий. Чи треба якусь іншу класифікацію вводити? Скільки можна рахувати, наскільки коректно ви можете нам е підказати, який нині Харків, навіть якщо ви не харків'яни, не харків'янки взагалі було прикольно. Який це Харків зараз п'ятий, шостий чи уже далі все пішло? Але для цього треба справді почитати текст Шевельова. Треба почитати і поритись трохи у себе в голові.
Я сподіваюсь, що такий подкаст, який ви зараз прослухали, можливо, у вас пробудив певні спогади про Харків. І якщо у вас є час, життєвість і натхнення, напишіть в коментарях якийсь ваш яскравий спогад про Харків. А поки що ми з Євгенієм для того, щоб поставити красиву і яскраву точку в сьогоднішньому випуску, зіграємо в улюблену вами рубрику, вже історичну, легендарну, остогидлу Запах слова. І так як ми говоримо про місто, я думаю, буде абсолютно доречно нам з Євгенієм згадати одне одному запах українського міста. Місто пахне, Сергію, певним безгрунттям. Безґрунтярством. Я би не побоявся цього слова. На це значить без ґрунту. Пахне пахне водою. Вода без ґрунту. Бачиш? Все таке лидке якесь і пахне м'ясом. Пахне вкусно. Пахне, ну якимсь таким теж двома берегами. Двобережжям пахне. Двобережжям. Двобережжям. Ми навіть говорили про безґрунтя, да? Ну, знаєш, скільки ми уже тут наговорили? Вже півсорили про безґрунтя десь, але я не можу згадати в контексті чого ми говорили про Ну, велика вода, два берега, міст, Дніпро. Про Дніпро то я подумав, а от я зараз без ґрунту. Це хто? Це Підмогильний. Підмогильний теж звідти, до речі. Я був в Дніпрі біля будинку Підмогильного ще до того, як подкаст цей наш з тобою запустився. Спеціально поїхав туди, постояв там отак. От. Це важливе місто в історії української літератури. Сподіваюсь, ми до нього дійдемо в цьому імпровізованому циклі, бо як мінімум Петро Панч Підмогильний з цього міста. Нічого собі. Тепер ти. Пахне, Євгенію. Ее пахне Євгенію. Хай буде. Хай буде. Хай буде скошеною травою, шкіряним м'ячем. Ну, це, блін, буде, хай буде вугіллям вже. Ее, і чим ще пахне? Так, щоб не вульгарно дуже. Ну, я вже дуже сказав вульгарно. Ну, да, да. Я просто думаю, що не Горлівку мою задав. Я хотів Горлівку, але до чого там причепитися, да? Там Петро Горлов стоїть такий пам'ятник вигаданому вигаданому. Да, Донецьк для мене Донецьк все одно тільки з футболом асоціюється. Ти на футбол часто їздив. Дуже мені подобалося. Був один раз досить нейтральні враження. Не встиг я якось емоційний зв'язок вибудувати, значить, попереду.
Але сьогодні ми говорили про Харків. Харків скоро побачимось. Сподіваємось, що ми колись таки доїдемо на якийсь виступ до Харкова. А чого не мріяти? В 20-х мріяли, знаєте, в 90-х мріяли. Зараз мріють. І ми теж будемо мріяти. Спасибі, Харків. Спасибі, харків'яни. Та і я дуже сподіваюсь, що я як мінімум це Євгеній та як хоче, а я обов'язково доїду з концертом, оскільки я за повномасштабку не так багато разів, як в інших містах бував в Харкові через певні організаційні складнощі, які полягають в тому, що майданчик потрібний мені, значить, по об'ємах під землею складно знайти. На сотні ж людей, як ми розуміємо. Ну, от там і справа, що не на сотні. Ось. Але в Фабриці все маєте на увазі, мовляв, було дуже гарно. І в мене два тури починались концертами з Харкова і завжди дуже класно розкривали. При тому, що відкрию секрет, не завжди я був на 100% готовий і дуже багато всього доточувалось вже в Харкові. І з Харкова я їхав в мою улюблену Полтаву, вже готовий. Ти кажеш, я собі як знаю. Так, я, мені здається, за ці три роки, з 22-го, е, з, ну, вдвічі більше прочитав лекцій в Харкові, розмов, лекцій, дискусій провів, ніж в Києві і в інших містах разом взяти. Харків на на останок вам ще історія вам на останок ще про Харків, про мої мої стосунки з Харковом. З Харкова почався мій переїзд в Київ. Як красиво. Я брав участь в Харкові колись в стендап змаганнях. Угу. Виграв на цих стендап змаганнях 10 000 грн і шкіряний пояс затягнув. Цей шкіряний пояс потужний. Я не жартую, реально шкіряний пояс, тому що там були партнери якийсь магазин хутра і шкіри. Ось і значить взяв ці гроші і переїхав в Київ. Ось, Харків, спасибі було, на жаль, за Сергія, за Миколу, за Юрія, за за багатьох. Спасибі за за літмузей взагалі. Спасибі.
Громадський зміст. Я Євгеній Стасіневич. Оце його Сергій Черков, мій молодший перегарний товариш. Перегарний. Е, запах слова. У нас тут ще є Альбертос, Цукрітос. Тут ці подкасти вже живуть своїм життям. Слідкуйте за ним, за те, щоб не пропустити, не пропустити. Та вже купа, купа, купа різних людей приходять за цей стіл і говорять в ці мікрофони. А так, як ми з Євгенієм в першу чергу поважаємо різномаїття, ми всі різні і ми всі українці. Підписуйтесь на Громадський зміст і підтримуйте нас на відповідному сервісі за можливості. Дуже вам дякую. Спільнота, є клуби, є ексклюзи. Там виходять ексклюзивні випуски. Так, Харків, базібі. Пока. Па-па.