Transcription
Ось цю людину на ятисотгривневій купюрі знає без перебільшення кожен українець. Це Григорій Сковорода.
Найхарактерніша риса знаменитого філософа — це ось ця стрижка під макітру. Але сьогодні деякі українські дослідники стверджують, що Сковорода не носив такої зачіски, так само як не ходив босоніж і не бідував. Цей образ створений уже після його смерті. Сковорода, насправді, любив вишукані вина і сир пармезан. А вдягався за модою свого часу. Мабуть, і єдине правдиве твердження про Сковороду — те, що він був великим філософом, актуальним на всі часи і для всього людства.
Отож, яким насправді був Григорій Сковорода? А що в його біографії — просто байки? Чи був він закоханим у свого біографа? Чи мав кримське татарське коріння? Чи копав собі яму перед смертю? Друзі, сьогодні ми не просто по-новому відкриємо його постать, але і вперше покажемо, який вигляд в реальності міг мати наш геніальний філософ. За допомогою штучного інтелекту вчені відтворили його зовнішність, так що обов'язково додивіться до кінця, це буде щось неймовірне. Мене звати Акім Галімов, і це реальна історія.
Історія звеличення Григорія Сковороди розпочалася після його смерті, і запустив її його близький друг і учень Михайло Ковалинський. Він у 1790 році написав найпершу біографію Сковороди "Жизнь Григорія Сковороди". Цей твір більше нагадує оповіді із життя святого, крім того, має багато білих плям і мало деталей. Але усі наступні біографії філософа написані на базі саме оцієї першої. Більше того, пізніші автори додали ще більше міфів про Сковороду, які увійшли навіть дошкільних підручників.
Сучасні історики, а саме Микола Бородій, Максим Яременко і Вадим Назаренко, розшукали інші документи тієї епохи і, проаналізувавши їх, знайшли суперечності і в фактах біографії, і навіть в датах, поданих Ковалинським. Сумніви тепер є навіть щодо року народження філософа, хоча досі це вважалося беззаперечним. Ми сьогодні представимо вам результати досліджень цих істориків, їх знахідки та версії, яким міг бути найпопулярніший український філософ насправді.
Із зображенням Сковороди все не менш заплутано. Найперше тому, що невідомо про жоден прижиттєвий портрет філософа. Дехто з істориків стверджує, що він таки був написаний, але знаходиться десь у Москві. По факту, те, що маємо сьогодні, — це все зображення Сковороди, зроблені уже після його смерті. Харківський історик Анатолій Щербань після років досліджень стверджує, що до нас дійшли викривлені зображення Сковороди. Він відібрав кілька найбільш ранніх портретів, тих, на яких Сковороду впізнавали його добрі знайомі, і за допомогою штучного інтелекту історик відтворив обличчя філософа. Трішки пізніше ми покажемо Вам цей портрет. А поки я розповім про геть іншого Сковороду — живу людину, а не міфологізований образ.
Отож, відмотаємо на 300 років назад. За офіційною версією, 3 грудня 1722 року в селищі Чорнухи на Полтавщині в родині козака Сави Сковороди народився син Григорій. До року народження ми повернемося пізніше. Але уявіть, що навіть оцей день народження — 3 грудня — вдалося вирахувати аж через 130 років після смерті філософа, завдяки тому, що дослідники натрапили на згадку в одному з листів Сковороди.
Але в якій родині з'явився на світ майбутній філософ? Чорнухи знаходилися на території Гетьманщини — так називалася тоді українська держава. Адміністративно Гетьманщина ділилася на полки та сотні — це практично аналог сучасним областям і районам, і Чорнухи були сотеним містечком Лубенського полку. Жили там переважно козаки, які між походами або обробляли землю, або мали якийсь інший бізнес.
Пам'ятаєте історію шкільного підручника про те, що батько Сковороди був бідним, безземельним козаком? Хоча в першій біографії родина Сковороди названа просто "небогата", "состояние имели посредственное, достаточное" — це цитата з праці Михайла Ковалинського "Жизнь Григорія Сковороди". Міф про безземельність і бідність додали вже в радянський час. На підтвердження показували навіть реальний документ — ревізію 1734 року, де Сава Сковорода записаний як "малогрунтовний козак". Але що насправді це означало? Тільки те, що родина мала недостатньо землі, щоб жити за доходи від фермерства.
У цьому ж документі позначено ще один статус Сковороди старшого: "козак виборний, без підмоги". І це важливо, бо означало, що він може власним коштом спорядитися на війну, тобто купити обмундирування, зброю, коней і все необхідне. Звідки гроші? Дає відповідь інший документ. Його оприлюднив два роки тому Центральний державний історичний архів України. Він про те, що батько Сковороди вдало торгував горілкою. Це був тогочасний козацький привілей. Податки з виробництва горілки та шинків були основною статтею доходів Гетьманщини. Тож 19 липня 1733 року Сава Сковорода на ярмарку сплатив податок від продажу 120 л горілки — 50 коп. Можемо вирахувати, що сам він заробив близько 5 рублів. Це чимала сума. Приміром, тодішній наймит за цілий рік міг отримати від чотирьох до 6 рублів, а тут тільки один торговий день. Тож батька Сковороди ніяк не назвеш бідним.
Маємо в архіві також документ, де згадується мати Сковороди — Пелагея, або Палашка Степанівна. Вказане і її дівоче прізвище — Шангерей. Історик Вадим Назаренко знайшов у церковних книгах запис про її батька Стефана Шангерея, який помер у віці 80 років. Цікаве тут прізвище діда і матері Сковороди — Шангерей. Історик Вадим Назаренко каже, що рід Шангереїв, очевидно, мав кримсько-татарське коріння, адже у 17 та 18 століттях були не поодинокі випадки, коли кримці переїжджали жити в центральну Україну і навіть приймали християнство. Насправді, нині навколо походження матері Сковороди будують багато теорій і здогадок. Деякі дослідники вважають, що Шангереї є ріднею Шагін-Герея, кримського хана, який правив з 1624 по 1628 роки. Але ця версія поки ще не доведена.
Що нам відомо точно про дитинство Сковороди? Це те, що батьки змалку помітили його хист до наук, мистецтва та співу і віддали навчатися в місцеву школу у Чорнухах. До речі, було три початкові школи відповідно при трьох церквах. Батьки належали до приходу Воскресенської церкви, при цій школі хлопець і вчився. У школі помітили, що хлопчик має буквально янгольський голос — альт. Це високий голос, щось між тенором і сопрано. І його запросили співати в церковному хорі.
Коли Григорій підріс, батьки відправили його на навчання у Києво-Могилянську академію. Різні дослідники дають різні дані, коли Григорій вступив у Могилянку — чи то в 12, чи то аж у 16 років. Тоді, у XVI столітті, потрапити в академію міг будь-хто. Приймали дітей і простих козаків, і козацької старшини, і селян. Плати за навчання не було, але не було і стипендій, тож вчити дітей могли собі дозволити лише заможні родини. Крім того, навчання було складним, тому усі, хто не дуже здібний до науки, відсіювалися протягом року. Але розумні юнаки зрештою отримували блискучу освіту — одну з найкращих у тогочасному світі. Одним із таких юнаків був Григорій Сковорода.
Академія працювала за принципами європейської освіти, які заклав її засновник Петро Могила. Процес дуже відрізнявся від сучасного і тривав 12 років. Перші чотири були граматичні класи — студенти вивчали латину, грецьку і слов'янську мову, арифметику, нотний спів та основи християнства. Далі — рік поетики, це щось на зразок літературознавства. Рік риторики — це, якщо коротко, вміння точно і влучно висловлювати свою думку. У ці роки також продовжували освоювати латину, грецьку та різні європейські мови. Приміром, Сковорода в Києво-Могилянці досконало вивчив німецьку, а також староєврейську, бо в академії надавали велике значення вивченню християнських джерел в оригіналі. Потім йшли два роки філософії, а для тих, хто хотів отримати найвищу освіту — ще чотири роки богослов'я. Після кожного курсу можна було взяти паузу і продовжити навчання через рік-два чи навіть більше. Багато хто так і робив: студенти брали перерву, щоб влаштуватися на роботу і заробити грошей на те, щоб продовжити навчання.
Григорій Сковорода брав цілих дві перерви у навчанні, і зовсім не факт, що через нестачу грошей. Під час першої перерви, 1742 року, хлопець вирушає у Санкт-Петербург. З цією датою погоджуються всі дослідники, бо вона підтверджена документами. Справа у тому, що в Петербурзі при царському дворі була співоча капела, яка весь час потребувала нових юних співаків. І ще за часів Петра стало модним набирати хористів саме з України, бо вважалося, що тут найбільше співочих талантів. Відбіркові конкурси проводилися щороку. Сковорода пройшов такий відбір і став придворним хористом імператриці Єлизавети Петрівни, яка тільки вступила на престол. Але скільки йому було на той момент років — питання відкрите.
Маємо цікавий документ, на який звертає увагу історик Максим Яременко. Це список за 1743 рік малолітніх співаків імператорського двору родом з Гетьманщини, батьків яких звільнили від податків. Ось тут, під номером сім, Григорій Сковорода. Але важливо у цьому документі слово "малолітніх". Воно власне ставить під сумнів загальноприйняту канонічну дату народження Сковороди — 1722 рік, як написав перший біограф Ковалинський. Бо це означає, що в 1743 йому вже був би 21 рік, і він ніяк не міг вважатися малолітнім. У Російській імперії повноліття рахували з 17 років. Але якщо в 1743 Сковороду вважали малолітнім, то значить, він народився щонайраніше 1725 року. До речі, про рік народження 1726 писав один з біографів Сковороди Ізмаїл Срезневський, але він не опирався на жодні джерела і вирішив, що Ковалинський, як людина близька до Сковороди, знав краще. Але, можливо, знайдуться якісь інші джерела, і через рік-два ми ще раз відсвяткуємо його трьохсотріччя філософа.
У Петербурзі Сковорода зустрічає багато земляків. Камер-фур'єр, щось на зразок адміністратора, — Гнат Полтавцев, який розпоряджався облаштуванням обслуги в Зимовому палаці. Він був родом з Чорнух, як і Сковорода. Він теж починав хористом, а в результаті отримав дворянство і майно. Начальником капели був і романець з Києва — Йосиф. Також саме в той час до Петербурга викликали і вчителя Сковороди з Києво-Могилянки — Симеона Тодорського. Йому доручили навчання привезеного з Кільського небу цариці Петра Карла Ульріха, який згодом став російським імператором Петром III. Крім того, таким же хористом, як і Сковорода, був ще один виходець з українського козацького роду — Олексій Розумовський, брат майбутнього українського гетьмана. Імператриця Єлизавета була закохана в Олексія і, як тільки сіла на престол, почала осипати його посадами та маєтками.
Друзі, і зараз якраз час розповісти про нашу садибу — унікальну козацьку садибу на Чернігівщині в Козельці, яку ми рятуємо разом із вами і збираємо 3 мільйони гривень на протиаварійні роботи. Насправді, цей маєток якраз пов'язаний з родиною Розумовських. Минулого тижня до України приїздив мій добрий друг, граф, нащадок останнього нашого українського гетьмана Кирила Розумовського — Грегор Розумовський. І він розповів мені просто неймовірну історію. Насправді, в Олексія Розумовського, брата Кирила Розумовського, і в російської імператриці Єлизавети була донька Августа. І ця донька, насправді, претендувала на російський престол, і саме тому становила небезпеку для вже майбутньої імператриці Катерини II. Ну, уявляєте, царицею в Росії стане донька нашого українського козака? Власне, саме через це Олексій Розумовський відправив її на покорщину до своїх родичів, до такого потужного козацького роду Дараганів. І там, на покорщині в Чернігівській області, ця Августа переховувалась. Власне, так згодом з'явилася княжна Дараганова, чи звали її Дараган, яка потім в Росії перетворилася на княжну Тараканову. Ну, і є така дуже відома картина, можете загуглити, власне, яка так і називається "Княжна Тараканова". Зрештою, Катерина II все ж таки схопила Августу, посадила її до Петропавлівської фортеці, і там донька Олексія Розумовського і імператриці Єлизавети загинула. Так що ось така потужна історія пов'язана з нашою садибою, з нашими козацькими родами. Але ми, насправді, цей будинок, цей маєток маємо врятувати не лише через це. Насправді, це єдина збережена дерев'яна козацька садиба подібного типу на всій Лівобережній Україні. І тому ми із вами маємо зробити все, щоб цей будинок стояв.
Зараз я коротко розповім, що вже там зроблено. Насправді, ми зробили за ці останні місяці дуже багато. Ви будете вражені. Будь ласка, продовжуйте донатити. І зараз короткий звіт з Покорщини. Сьогодні ми знову на Покорщині, і попри погоду, попри сніг і холод, ми продовжуємо роботи тут на садибі. І сьогодні ми робимо тут архітекторський воркшоп. Просто уявіть собі, ще півроку тому тут були тонни сміття, жили безхатьки, і маєток міг просто завалитися будь-якої миті. А сьогодні сюди приїхали архітектори з усієї України, щоб думати про майбутнє цієї садиби. Львів, Київ, Чернігів — фахівці, які знають, як працювати з подібними об'єктами. Мене в цій історії найбільше надихає, що люди об'єднуються навколо доброї справи. Знаєте, це дуже ціннісно, коли архітектори, приміром, зі Львова кидають усі свої справи і у вихідні їдуть в прифронтову Чернігівщину, розуміючи, що це все наша історія, і її потрібно рятувати.
Отже, ми розділили архітекторів на групи, і вони напрацьовували різні варіанти подальшого функціонального призначення нашої садиби. Були дуже цікаві ідеї, приміром, створити тут музей феномену української жінки, або перетворити увесь Козелець на туристичний кластер з центром у Покорщині. Мені дуже імпонували сенси, які озвучив львівський архітектор Марко Савицький, що цей об'єкт формує розуміння, що ми є нащадками потужної історії. Акцент саме на слові "ми". Коротше, це місце народжує сенси. І усі напрацьовані ідеї ми складаємо у загальний концепт проекту і будемо думати далі. Адже задача у майбутньому — не просто створити тут музей, куди ніхто не буде їздити, а простір, до якого постійно тягнутимуть люди, як громада, так і туристи.
Звісно, що ми не лише проводимо воркшопи, повноцінно йде проєктна робота з протиаварійних робіт. Ми вже отримали дозволи від Мінкульту. А ось це взагалі дуже важливе відео, друзі. Це ми нарешті вантажимо на заводі метал, який їде на Покорщину. В цих рулонах — новий дах нашої садиби. Так що за кілька днів, попри все, ми почнемо міняти покрівлю на об'єкті. Вперше за останні 150 років. Відчули, що ми з вами робимо? Будь ласка, долучайтеся до збору, задонатити на Покорщину можна за цим QR-кодом або за посиланням під відео.
Друзі, ну і я хочу вам нагадати ще раз, що все, що зроблено на Покорщині, було б неможливим без вашої участі, без вас особисто. Саме завдяки вашим донатам, вашій участі ми можемо робити те, що ми робимо, і ми можемо рятувати цю неймовірну пам'ятку національного значення. Друзі, я просто хочу, щоб ви це відчули і усвідомили: ви дотичні до відновлення історії. Дякую вам за це. Продовжуйте, будь ласка, допомагати нам допомагати рятувати нашу історію, і все буде Україна.
Навіть простий співак капели отримував 25 карбованців на рік. Щоб ви розуміли, за п'ять карбованців можна було купити просту сільську хатину, а за 20 — скромну хату у Києві. Ціла бараняча туша коштувала 40 коп. Втім, їжа та житло для імперських хористів були безкоштовні. Тодішній Петербург взагалі відкривав величезні кар'єрні можливості для талановитих українців, і тоді ніхто не бачив нічого поганого в тому, щоб ними скористатися. Це схоже на те, як колись, на початку 2000-х, українські музиканти масово почали їздити з концертами в Росію, бо там можна було добре заробити. Українські актори з цієї ж причини знімалися в російських фільмах, і те, що для цього треба було перейти на російську, сприймалося тоді як дрібниця, якою можна не перейматися. А для Росії це була дуже важлива частина гібридної війни.
Що в 2000-х, що 300 років тому, юний Сковорода, звісно, бачив і розумів усі кар'єрні перспективи в Петербурзі. Однак, найперший біограф Сковороди, Михайло Ковалинський, пише, що Григорію не подобалося в імперській столиці, він не почувався там комфортно при дворі і хотів повернутися до навчання. І нібито вже через два роки, у 1744-му, таки повернувся. Але в документі за наступний, 1745 рік, — це ще одна ревізія Чорнух Лубенського полку, ось, зверніть увагу на номер 49: "звільнений від податків двір Пелагеї Сковородихи, которой син обретается в певчих". Це означає, що Григорій у 1745 році ще був у Петербурзі. І, очевидно, батька вже не було в живих, бо згадали лише матір. Тож ми не знаємо точно, чому і коли Сковорода залишив придворну капелу в Петербурзі і повернувся на навчання до Києва, і скільки йому було на той момент років.
Відомо, що цариця присвоїла Сковороді чин придворного уставника — це щось типу регента чи керівника хору. Цей чин давав ще і якісь довічні виплати. Тому казати, що Сковорода бідував, буде великим перебільшенням. І ще один документ, віднайдений роки два тому істориком Максимом Яременком, тільки ще раз — це підтверджує.
Наступна перерва у навчанні Сковороди ще менш досліджена, ніж попередня. Її пов'язують із відновленням імператрицею Токайської комісії. Що це таке? Російський імператорський двір викупив частину виноградників в Угорщині і створив там виробництво вин для своїх потреб. При виробництві працювала російська адміністрація і церква. Власне, це і було комісією. Очолив її генерал-майор Федір Вишневський, теж земляк Сковороди, з яким він познайомився в Петербурзі. І нібито Вишневський запросив Сковороду в цю комісію як перекладача з німецької і заодно вчителя для свого сина Гаврила. Деякі дослідники стверджують, що Сковорода їхав як організатор церковного хору і помічник священника. Кілька істориків висунули версію, що Сковорода їздив у освітню подорож Європою, бо в ті часи це було досить типово для студентів з Гетьманщини — подорожувати, слухати лекції в провідних університетах, працювати у бібліотеках. Можливо, навіть, що він їздив разом із своїм учнем, сином керівника Токайської комісії, Гаврилом Вишневським. Але, знову ж таки, це тільки припущення. Воно базується на словах першого біографа Ковалинського про те, що, користуючись протекцією керівника місії Вишневського, Сковорода покращував свою освіту, відвідуючи різні міста.
Точно відомо, що Сковорода був у Відні, а також у нинішніх Братиславі та Будапешті. Деякі дослідники додають до цього списку Італію, Чехію та Німеччину. Членів Токайської комісії часто запрошували на бали, модні тижні, дегустацію вин та вишуканих страв. Ми не знаємо точно, чи бував там і Сковорода. Однак, в одному з пізніших листів до Ковалинського Сковорода писав про період в житті, коли він, піддавшись впливу оточення, зашкодив своєму здоров'ю через нестриманість у їжі та алкоголі. Тож дослідники припустили, що йдеться саме про цю подорож Європою. Також із листів відомо про любов філософа до сиру Пармезан, який він, ймовірно, скуштував у Європі, вишуканих вин та пива. Але відомо, що пиво він любив якраз зварене на Слобожанщині.
Із датами поїздки в Європу теж плутанина, але, швидше за все, це було після 1749 року, бо є документ, який підтверджує, що у 1749 Сковорода ще був у Києві. Його знайшов історик Яременко. Це витяг із справи, яку розглядало Києво-Подільське духовне правління. 28 квітня 1749 року: "Про поданню студента Григорія Сковороди на диякона Добромикольського Михайла про те, що не віддав позичених 30 рублів, наказано диякону заплатити борг або просити для себе відстрочки". Кінець цитати. Як бачимо, Сковорода скаржився церковній владі на священнослужителя, який затримував сплату йому чи маленького боргу. А тепер уявіть собі, що у 1749 році 30 рублів — це був цілий статок. За ці гроші можна було купити фермерське господарство або модно вдягнутися з ніг до голови на всі сезони. І якщо Сковорода міг такі гроші просто позичити, то вже точно мав на що жити та подорожувати.
Гарні заробітки мав Сковорода і коли почав працювати — спершу як домашній вчитель, а пізніше як викладач двох колегіумів. Історикам відомо, що, приміром, зарплата Сковороди у Харківському колегіумі була 50 карбованців на рік, при цьому надавалося ще й безкоштовне житло. Але можемо припустити, що так було не завжди. В останній період життя Сковорода не мав заробітку і, ймовірно, просто витрачав зароблене. Але навіть тоді філософ не ходив у селянському одязі і босий, як зображували у XX столітті. І навіть за 100 років до того художники не малювали Сковороду босим. Ось робота кінця XIX століття українського художника Івана Їжакевича. Тут Сковорода у чоботях, капелюсі і плащі.
Ми маємо, на жаль, тільки один короткий опис гардеробу Сковороди від його першого біографа Михайла Ковалинського, і то він стосується останнього періоду життя філософа і подається автором як "бідний гардероб": "дві худые рубашки, один комлатной Кафтан, одні башмаки, одні чорниї гарусниї чулки". Але навіть з цього опису зрозуміло, що вдягався Сковорода не як селянин, а як заможна людина свого часу, навіть будучи, як пише Ковалинський, "в стісннных обстоятельствах".
Саме Михайло Ковалинський залишив дані, через які дослідники записали Сковороду в аскети — про те, що філософ харчувався один раз на добу, не їв м'яса і риби, спав 4 години і любив зранку пройтися пішки. Але жодних інших підтверджень цим словам Ковалинського немає. Із листів Сковороди дізнаємося, що він курив і не відмовлявся від алкоголю. І уявіть, що сам Ковалинський дарував йому дорогі подарунки: флейту, окуляри, люльку, дорогі сири, в тому числі шанований Сковородою Пармезан.
Давайте тепер подивимося, хто ж такий цей Ковалинський, ким він приходився філософу і чому залишив нам таку плутану його біографію. Григорій Сковорода і Михайло Ковалинський познайомились, імовірно, у 1762 році, коли Сковорода викладав у Харківському колегіумі, а Ковалинський став його студентом. У Сковороди позаду була робота в Переяславському колегіумі та шість років домашнім учителем. На момент знайомства з Ковалинським йому було приблизно 40, а Ковалинському — 17. Михайло був вихідцем із заможного дворянського роду, його батько мав високий духовний сан протоєрея. Сам Михайло проявив себе як дуже розумний і тямущий учень. Він цікавився літературою і філософією, сам писав вірші, які часто надсилав Сковороді, щоб дізнатися його думку. Учитель з учнем часто і подовгу розмовляли про літературу, про сенс життя і про те, як варто його прожити. Про це ж і переписувалися. До наших днів дійшло 80 листів, написаних Сковородою Ковалинському. До речі, багато знайомих нам крилатих висловів Сковороди — саме з цих листів, як приміром: "З усіх втрат втрата часу найтяжча", або ось це: "Що дає основу — любов, що творить — любов, що зберігає — любов, любов, любов дає насолоду, любов — початок, середину і кінець, Альфа і Омега".
В оцих листах Сковорода називає Михайла "турботою і втіхою душі моєї", "найдорожчим, найжаданішим, наймилішим, найдорогоціннішим". Ці ніжні звертання, а також слова філософа про те, що Михайло надихає його на творчість, змусили деяких дослідників замислитися, ким вони були один для одного. На початку століття український письменник, філософ і літературний критик Віктор Домонтович відверто написав, що Сковорода був геєм, а Ковалинський — його коханцем. І саме через це у Сковороди були проблеми в колегіумі. Тим більше, що про такі проблеми йдеться в одному з листів Сковороди за початок грудня 1763 року: "Найдорожчий Михайле, здравствуй! Наш зв'язок і близькість поклали на тебе тягар нестерпної заздрощів, який ти несеш з такою мужністю, якій багато хто дивується. Отже, я бачу твою щиру любов до мене, коли ти вважаєш за краще терпіти заздрощі і ненависть черні, ніж припинити наші зв'язки і бесіди. В подальшому доведеться утриматися від писання тобі листів. Я вирішив поступитися перед юрбою, щоб як-небудь через необережність не зашкодити тому, до чого можна віднести слова: "Вірний друг пізнається в нещасті". Ти також припини посилати мені свої чарівні листи, поки не заспокоїться це збентеження і не затихне полум'я ненависті. Ти з часом перечитай ті мої листи, які адресовані були тобі протягом року, якщо ти цього хочеш, і якщо що-небудь сказано там хоч трохи здатне сприяти корисним знанням і доброчесності". Кінець цитати.
Згодом листування поновилося і тривало фактично аж до смерті Сковороди. Я читав ці листи, переважна більшість їх написана латиною, інколи з вкрапленнями давньогрецькою, тож я читав переклад. Сковорода аналізує вислови з Біблії, надсилає повчальні і філософські вірші, радить не зв'язуватися з негідними людьми, а ще уникати зайвих веселощів, а натомість краще зайнятися наукою. Є кілька листів, де Сковорода пропонує Ковалинському допомогу з грішми. І це ще одне підтвердження, що Сковорода не був бідною людиною. Дійсно, деякі звертання філософа до учня сьогодні можуть виглядати трохи дивними, як для переписки двох чоловіків. Але крім них нічого на користь версії романтичних стосунків немає. Якщо вони і були, то ретельно приховані, бо в тодішньому світі таке не просто засуджувалося, а каралося стратою, і такі випадки, до речі, траплялися. Історики також пояснюють, що насправді у XVIII столітті у людей були інші поняття чоловічої чуттєвості, тож тогочасний читач не знайшов би у цьому листуванні нічого вартого осуду.
Сковорода не мав ні сім'ї, ні дітей, але Михайло Ковалинський був одружений і залишив нащадків. Після навчання у Харкові зі Сковородою він ще побачився тільки раз, в останній рік життя філософа.
У 1769 році Сковорода звільняється з Харківського колегіуму і відтоді постійно мандрує, в основному по Слобожанщині. Хоча сучасні історики вважають твердження про мандрівне життя Сковороди дещо умовним. Бо насправді це виглядало так: філософ кілька місяців, інколи півроку, жив у когось із друзів чи учнів, а потім пішки йшов за кілька кілометрів гостювати до іншого, знову на кілька місяців. Чому пішки? Філософ пояснення не залишив, але в одному з листів писав, що під час ходьби йому краще думається. Можливо, причина в цьому.
А тепер подивіться на це фото. Це палиці Сковороди, вірніше, їх фото, поміщене в науковому виданні за 1926 рік. Потім ці палиці були знищені під час Другої Світової, але пізніше зробили копії. Ось їх фото, і цих копій теж більше немає. Вони зберігалися у Музеї Сковороди на Харківщині, який російські війська спалили у 2022 році. Встояв лише пам'ятник філософу. Отож, зверніть увагу: палиці Сковороди — це справжні витвори мистецтва, до того ж явно не дешеві. Одна з рукою, що благословляє подорожнього, а інша — із зображенням. І навіть ці палиці показують нам, що їх власник був неординарною людиною. І ми цінуємо його насамперед як видатного філософа.
Знаєте, Сковорода залишив нам цілком зрозумілий рецепт щастя і рецепт щасливого і здорового суспільства загалом. Розповім дуже коротко. Сковорода назвав це "сродною працею". "Сродне" — це заняття, яке для людини як рідне, при якому вона почувається щасливою. Сковорода каже, що кожна людина має займатися тим, що їй до душі, і якщо так зробить кожен, то ось вам і гармонійне суспільство. Впізнаєте тези, які нині за великі гроші продають лайф-коучі? Те ж саме у Сковороди можна прочитати абсолютно безкоштовно.
Але справа у тому, що читати Сковороду не було легким заняттям навіть сучасників, а вони ж мали подібну освіту і жили в такому ж середовищі. І проблема не у мові, до речі. У житті Сковорода розмовляв українською, а писав сумішшю українською, російською та слов'янською. Але якби тільки це. По всьому тексту відсилки до Біблії. Він дуже любив цю книгу, знав на пам'ять і щедро вставляв у свої тексти цитати по пам'яті, навіть ніяк їх не позначаючи. Його сучасники, як правило, теж добре знали Біблію і розуміли, де цитати. Чого не скажеш про нас. Але щоб продертися крізь Сковороду, мало вивчити саму лише Біблію. Треба проштудіювати ще античних мислителів: Плутарха, якого Сковорода багато перекладав, Епікура, Овідія, Горація, Цицерона і інших. І навіть тоді буде важко читати Сковороду в оригіналі. Добре, що нині існують дуже непогані переклади.
Наприкінці 1793 року Сковорода прийшов до Ковалинського, якого не бачив 19 років. За цей час Михайло встиг зробити гарну кар'єру в Петербурзі при дворі Катерини II і навіть увійти до масонської ложі. Відомо, що при цьому він також підтримував тісні зв'язки з родиною гетьмана Кирила Розумовського і якось сприяв гетьману в його спробах домогтися відновлення деяких козацьких привілеїв. Але саме у 1793 придворна кар'єра Ковалинського з невідомої для нас причини була зруйнована. І тільки після цього Сковорода наважився навідати свого старого друга. Він нібито пішки прийшов на Орловщину, де тоді жив Ковалинський. Але дослідники не вірять, що ця подорож дійсно була пішою. Філософа на той момент уже було 71, і, як писав він сам, здоров'я його було підірване. Ковалинський згадує, що вмовляв учителя залишитися назавжди, але Сковорода переконав: "Відпусти його в любу Україну, де він дотепер жив і хотів би померти". Перед тим, як попрощатися назавжди, Сковорода віддав Ковалинському усі свої рукописи. За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, бо сам філософ цього не прагнув. І побачили світ вони вже після його смерті у масонській збірці "Дзеркало світу", що виходила в Петербурзі. І сам цей факт виходу серед творів масонів сприяв неабиякій цікавості тогочасної публіки до творів Сковороди, хоча сам Сковорода масоном не був і не цікавився їхнім рухом. Це ми теж знаємо із його листів.
Маємо також неймовірну історію про смерть філософа, яку записав російський історик, фольклорист та етнограф Ізмаїл Срезневський щонайменше років через 40 після смерті Сковороди. Нібито після повернення з Росії від Ковалинського, у жовтні 1794 року, Сковорода гостював у слободі Іванівка, що належала поміщику Андрію Ковалівському (нині це Сковородинівка, де і був розгромлений росіянами музей). 28 жовтня 1794 року після обіду господар маєтку Ковалівський нібито помітив, що Сковорода копає яму під липою. На запитання, що він робить, філософ відповів: "Час, друже мій, закінчувати мандри". У ту ж ніч, 29 жовтня (3 листопада за нашим стилем), Сковорода помер. Ми не знаємо, дійсно так було, чи це чергова легенда, яких про Сковороду, насправді, неймовірна кількість. Через 300 років ми, на жаль, не можемо нічого з цього перевірити. Але це не означає, що ми не можемо продовжувати досліджувати.
Я згадував на початку, що ми маємо портрет Сковороди, створений за допомогою штучного інтелекту на основі зображень, які харківський історик Анатолій Щербань після багатьох років досліджень вважає достовірними. Дослідники вважають, що Михайло Ковалинський замовив зображення Сковороди двом художникам-графікам. Він готував публікацію біографії і творів Сковороди, і йому потрібні були саме графічні зображення. Але з чого художники перемальовували портрети — це справжня загадка. Дослідник Анатолій Щербань вважає, що існував портрет Сковороди, зроблений кимось із відомих художників, коли філософу було приблизно плюс-мінус 50. І саме з нього робили графічні копії: одну художник Петро Мещеряков, іншу — не встановлений досі гравер. І так вийшло, що саме гравюру невідомого живописця опублікували першою у 1847 році в петербурзькому виданні. Ілюстрація потім передрукували в 1861 в іншому петербурзькому виданні. Поступово почали виникати портрети на основі цього зображення, і воно стало більш відомим. Хоча харківський історик кінця XIX — початку XX століття Дмитро Багалій називав петербурзькі ілюстрації "найменш схожими на оригінал". Нібито так вважали учні Сковороди. І якраз харківське видання використовували іншу гравюру авторства саме Мещерякова як більш правдоподібну.
А ось як зобразив Сковороду штучний інтелект на основі використання найдавніших гравюр та мальованих олією портретів. На обличчі помітні чотири бородавки, волосся зачесане назад. Анатолій Щербань вважає, що воно було зібране на потилиці, тобто ніякої зачіски під макітру не було. До речі, у XVIII столітті під макітру стригли тільки селянських хлопчиків, старші чоловіки мали інші зачіски. Просто нечіткі зображення дозволили художникам пізнішого періоду так нафантазувати. Загалом, це зображення від штучного інтелекту схоже на Сковороду на грошах, але тут він виглядає натхненним, а не таким стражденним, як на купюрах. І, судячи з усього, максимально неправдиве зображення Сковороди ми маємо на Контрактовій площі у Києві. І це, власне, найвідоміший пам'ятник філософу — автор радянський скульптор Іван Кавалерідзе. Спершу Кавалерідзе взагалі зробив Сковороду босим, але партійне керівництво вирішило його взути у лапті, яких Сковорода ніколи не носив. А ще у Кавалерідзе Сковорода дуже молодий. Виходить, на думку скульптора, він пішки в лаптях прийшов навчатися в Могилянку. А це, як ми вже знаємо, цілковита маячня.
Тож досі, незважаючи на кропіткий пошук дослідників, нам мало відомо достовірних фактів із життя Сковороди, і для істориків у цій темі є дуже багато роботи. Звісно, ми вже не переробимо пам'ятники і не перепишемо портрети, які, скоріш за все, не дуже схожі на Сковороду. Але маємо хоча б наблизитися до розуміння справжнього, невигаданого образу нашого видатного філософа, який задав теми мислителям світу на багато століть. Бо це наша реальна історія.